Я зі своєю донькою живемо у невеличкій квартирі. На поверх вище живе моя сусідка. Ми не були близькими подругами, але ми могли часом порозмовляти на спільні теми. Наші діти однолітки, тож вони навіть здружились.
Коли я народила доню, то наче її бажання стало ще сильнішим до спілкування зі мною. Мені не здалось це дивним, та я й не була проти, що в мене є людина з якою можна вийти й погуляти разом із колясками. Більшість наших розмов завжди були про дітей, бувало таке, що сусідка віддавала мені одяг, який вже на її доньку маленький. Але одяг я завжди повертала.
Часом прогулянки ставали для мене доволі дивними. Коли я гуляла із донькою, то завжди брала у сумку печиво і сік, ну я завжди щось таке носила, щоб дитина могла перекусити коли зголодніє. Так до чого я веду, що тепер я мала брати їжу не лише для своєї доньки, а й для доньки сусідки, бо постійно просила дати щось для її доньки, бо вона теж хоче.
Все б нічого, мені не шкода – я поділюсь, адже це дитина. Але така поведінка була не тільки під час прогулянок. Вона постійно щось просила у мене! То шампунь для дитини їй позич, то каву вона забула купити – дай. Мене це насторожувало, що я вже й не хотіла пускати її в дім. Вона так нахабно лізла у шафу і роздивлялась речі моєї дочки, і іграшки також: ляльки, різні м’які іграшки – все вона просила, щоб я їй дала аби її донька погралась декілька днів.
Не менше того, до себе в гості вона мене ніколи не запрошувала, казала, що живе із вредною старою бабусею. Ліки вона теж до речі у мене завжди брала, таке враження, що у мене тут безплатний видача ліків.Вона ніколи не ходила в аптеку, навіть коли її донька погано почувалась. Вона приходила до мене і канючила. Звичайно, мені шкода її дитини, тому я купувала сама потрібні медикаменти для неї.
З часом сусідка уже почала приходити до мене, наче взагалі до себе додому і лізти у мій холодильник із питаннями, чи я маю я що поїсти, бо їй треба доньку погодувати. А ще, вона любить брати у нас самокати й коляски дочки, бо їй так хотілось. З одного боку я розуміла, що вона не може доньці дати того, що можу дати я, а з другого боку з якого дива я маю ще забезпечувати чужу сім’ю? Та моє терпіння закінчилось тоді, коли ми у всім сімейством захворіли, і тут вона дзвонить і каже:
- Я зараз прийду до тебе на обід, ти тільки свою доньку не підпускай близько до моєї Іринки, щоб вона теж не захворіла.
Я їй спершу явно натякнула, що приходити не треба, бо вірус такий, що для дитини великий ризик є його підхопити. Але, як не дивно, це її не зупинило…
Якщо чесно, то мені вже страшно взагалі бути вдома, бо вона в будь-який момент може ввірватись. Як можна взагалі заходити в чужий дім без дозволу? Мене ці дзвінки від неї уже лякають. Чоловік каже, щоб я послала її куди по далі, але я не можу. А якщо ще гірше зроблю?