Коли нам було по 23 роки, ми з чоловіком переїхали до міста. Завдяки наполегливій праці та наполегливості ми досягли своєї мети – придбали простору двокімнатну квартиру, яка стала нашою омріяною домівкою. p облаштуванням нової оселі у нас з’явилося бажання розширити нашу сім’ю, і через рік на світ з’явився наш син Тарас.
Час пролетів непомітно, і наш син перетворився на самостійного дорослого чоловіка, який з часом створив власну сім’ю. З роками ми з чоловіком прийняли щире рішення переїхати в село і жити з моєю матір’ю, залишивши квартиру для наших дітей, щоб вони могли створювати свої власні спогади. Я визнаю, що маю певні сумніви щодо своєї невістки, але розумію, що це вибір мого сина, і тому мовчу . Замість того, щоб поспішати переписати квартиру на наших дітей, ми вирішили спостерігати, як молода пара справляється зі своїми обов’язками.
Однак за останнє десятиліття візити Тарас стали рідкісними, здебільшого обмежуючись Різдвом, Великоднем, Трійцею та нашими днями народження. Вони проводять з нами лише один день у селі, а потім рано вранці їдуть додому. На жаль, нас рідко запрошують до них у гості, і це лягає важким тягарем на наші серця.
Минають роки, ми з чоловіком стаємо старшими, а вік моєї мами значно збільшується. Город біля нашого будинку, який колись був джерелом радості, тепер стає для нас складним завданням, з яким ми не можемо впоратися самотужки. Одного разу ми вирішили попросити допомоги у нашого сина й невістки, але вони відмовилися, пославшись на попередні плани з друзями на вихідні. Їдуть до Львова на фестиваль. А в нас на городі тут свій фестиваль! Це нас дуже засмутило, адже нам більше немає на кого розраховувати.
Проте восени вони їдуть добряче затаритися в село . По овочі, фрукти, мед з пасіки та консервацію. Такий розклад нам з чоловіком не подобається. Сказали про це сину. Обіцяв виправитися і поговорити з невісткою. Чекаємо.