Я закохався в Маринку з першого погляду, як тільки побачив її. Неможливо було встояти перед її красою і чарівністю. Я вважав, що мені неймовірно пощастило, що поруч зі мною така розумна, приваблива та охайна дівчина, тому, не роздумуючи, зробив їй пропозицію.
Ми вирішили з’їхатися, і Марина одразу сказала, що не любить займатися хатньою роботою. Вона вважала за краще зосередитися на кар’єрі, а домашні обов’язки розділити порівну. Я не бачив у цьому жодних проблем і погодився. Тоді це здавалося справедливою і розумною домовленістю, але я не знав, що чекало на нас у майбутньому.
Ми розподілили домашні обов’язки, і Маша запевнила мене, що без проблем впорається і з роботою, і з домашнім життям. Я довірився її думці й не став наполягати на своєму.
Минуло пів року, і я помітив, що все йде не так, як я планував. Професійне життя Марини не склалося так, як вона сподівалася. Вона працювала на пів ставки в невідомій компанії, з нерегулярною оплатою і нестабільним графіком. При цьому зароблені гроші вона витрачала виключно на свої особисті бажання. Тим часом я працював, не покладаючи рук, з ранку до ночі. Втім, Марина зручно запам’ятала розподіл обов’язків і часом заплющувала очі на власні обов’язки.
Спочатку вона старанно виконувала свою частку, але поступово її ентузіазм згасав. Будинок ставав дедалі більш захаращеним, скрізь з’являлися купи невипрасуваного одягу. На мій подив, вона переклала провину на мене, стверджуючи, що я повинна більше допомагати їй. Таке ставлення мене глибоко зачепило. Балансувати між великою роботою і турботою про все домогосподарство було нестерпно важко. Ми від самого початку домовилися про справедливий розподіл обов’язків.
Я сподівався, що після народження дитини ситуація покращиться, припускаючи, що Маринка подбає про себе і про дім під час декретної відпустки. На жаль, ситуація погіршилася. Іноді мені здається, що без дружини було б краще. На додачу до наших проблем, постійні суперечки стали частиною нашого життя.
Хоча я намагаюся зрозуміти точку зору дружини та поставити себе на її місце, я не можу позбутися відчуття, що моїми потребами нехтують. Я працюю в офісі й вдома, жонглюючи різними обов’язками, а також займаюся домашніми справами. Все, чого я прагну – це трохи відпочити.
Я намагаюся зрозуміти, чим займається Марина в декреті протягом дня, що заважає їй приготувати вечерю або прибрати в кімнаті. Нашій дитині всього 7 місяців, і більшу частину дня вона спить. Я вважаю, що за цей час можна було б впоратися з деякими домашніми справами. Я не можу не думати про те, як ми будемо справлятися з цим, якщо у нас з’явиться ще одна дитина. Я за рівність і взаємопідтримку, але, здається, Марині важко зрозуміти цю концепцію.
Я не хочу руйнувати нашу сім’ю, тому що дуже люблю нашу дитину. Однак я відчуваю, що доходжу до межі терпіння. Я не знаю, як далі жити в цій ситуації. На чиєму боці ви в цій історії?