Мій брат зіткнувся з фінансовими проблемами після одруження і вирішив взяти іноземний кредит на купівлю квартири. Намагаючись заощадити, вони з дружиною переїхали до нас з мамою.
Брат і його дружина працювали не покладаючи рук, приходячи додому тільки спати, а я допомагав мамі, коли це було можливо. У них народився хлопчик Богдан, але через кілька місяців Інеса, дружина брата, втратила здатність годувати грудьми, і вони перейшли на суміші. Вони організували свої робочі графіки так, щоб Інеса могла доглядати за Богданом у пів зміни, а моя мама заміняла її, коли вона була на роботі.
Коли Богдану виповнився рік, мій брат з дружиною придбали власну квартиру і з’їхали, але продовжували привозити Богдана до нашої мами вдень, коли були на роботі. Ця домовленість принесла щастя як моїй мамі, так і Богданчику. Однак, коли Інеса захворіла і її довелося госпіталізувати, мій брат і його дружина вирішили, що цього разу вона повинна взяти повну декретну відпустку. Як наслідок, вони перестали привозити Богдана до нашої мами, і це стало початком скарг на методи виховання моєї мами.
Інеса висловлювала невдоволення, стверджуючи, що моя мама виростила розпещену дитину, яка відмовлялася робити щось самостійно, ігнорувала її й слухала тільки тоді, коли вона суперечила йому. Ці скарги були несправедливими й образливими. Мій брат підтримував дружину в цьому питанні, що мене дуже дратувало. Я знав, що мама зробила все можливе, щоб виховати Богдана з любов’ю і турботою.
Якби Інеса наважилася зробити такі коментарі при мені, я б негайно виступив проти неї й брата. Мене глибоко обурило те, що мою матір несправедливо критикують за її щирі зусилля у вихованні онука. Моя мати заслуговує на вдячність, а не на образу, за любов і турботу, яку вона присвятила Борису впродовж усіх його ранніх років.