Я увірвалася до вітальні, навіть не роззувшись. На мій жах, моя свекруха плакала, а поруч з нею сидів незнайомець. Однак моїх дітей вдома не було. Я спробувала покликати свого чоловіка на допомогу, але він відмовився приїхати й переночувати з нами.
Того ж дня я негайно змінила всі замки та вирішила більше не впускати чоловіка. Кілька років тому він працював у великій компанії та заробляв багато грошей, але у нього був неймовірно важкий робочий графік, який залишав мало часу для нашої сім’ї. Мені здавалося. Він йшов на роботу ще коли діти спали й повертався, коли вони вже знову лягали спати, бували дні, що він ночував на роботі, тому діти часто цікавилися у мене, коли нарешті побачать тата, а я не знала, що їм відповісти. Крім того, він їздив у тривалі робочі поїздки, залишаючи мене справлятися з проблемами виховання наших дітей, а сама я працювала у школі, де також допомагала соціальному працівнику, який працював з важкими дітьми.
Через мій напружений графік мені часто доводилося покладатися на мою свекруху в догляді за дітьми. Попри свою молодість, вона була досить егоцентричною і відмовлялася дозволяти дітям називати її бабусею. Вона майже не приділяла їм уваги, більше зосереджуючись на своїх особистих інтересах і бойфрендах. Хоча я була стурбована тим, що залишаю дітей з такою людиною, я відмовилася від пропозиції моєї мами найняти кваліфікованого працівника. Однак одного разу, коли я знову довірила дітей мамі свого чоловіка, мені зателефонувала сусідка і повідомила, що в моєму будинку чути крики й сварки.
Поспішно повернувшись додому, я побачила, що двері відчинені. Не роззувшись, я кинулася до вітальні, де побачила свою тещу в сльозах, а біля неї сидів незнайомець. Виявилося, що діти втекли з дому, поки вона та її друг були зайняті один одним. Я була розлючена і глибоко ображена байдужою реакцією мого чоловіка, коли я покликала його на допомогу.
Під впливом емоцій я попросила свекруху і незнайомця піти й ніколи не повертатися. У розпачі я поспішила до поліцейського відділку і повідомила про ситуацію, що склалася, після чого почалися пошуки моїх зниклих дітей. Попри мої зусилля, спочатку ми не змогли їх знайти, і я була спустошена.
Після кількох годин пошуків і хвилювань мені надійшов дзвінок від близької подруги, у якої часто гостювали ми з дітьми і вона жила неподалік. Вони розповіли їй, що бабуся, яку вони називали “Вікторією”, накричала на них і навіть поставила на гречку у куток за те, що вони голосно гралися, що заважало їй, поки вона була зі своїм коханцем. Я негайно повела дітей додому і подякувала подрузі за допомогу.
Повернувшись додому, я, не гаючи часу, подзвонила спеціалістам, аби вони змінили замки, а сама зібрала у валізу всі речі чоловіка і поставила їх біля вхідних дверей. Не дивно, що того дня він не повернувся. Наступного дня я взяла вихідний та ініціювала процедуру розлучення. Попри його прохання про примирення, я вирішила йти до кінця.
Згодом я дізналася про його зраду. Тепер я щасливо живу зі своїми прекрасними та добре вихованими дітьми. Нещодавно я познайомилась з хорошим чоловіком, який поважає та любить і мене і дітей, як своїх рідних. Озираючись назад, я можу подякувати своїй свекрусі, адже вона мене до прийняття рішення про розлучення. Якби не цей випадок, я могла б прожити в нещасливому шлюбі набагато довше.