“Я не можу, Софійка, я не можу навіть дивитися на себе, – драматично почав Віталік.
“Що з тобою? Що з тобою сталося?” занепокоєно запитала Софія.
“Ти не зрозумієш, – відповів Віталій, різко опускаючи погляд.
“Розкажи мені, і, може, я зрозумію”, – наполягала Софія.
“Я не можу їсти, знаючи, що діти в Африці помирають від голоду“, – проголосив Віталій.
Софія виглядала спантеличеною. “А до чого тут курка?”
“Ми повинні їм якось допомогти. Хоча б грошей вислати, – заявив Віталій.
“А як ми будемо жити, якщо всі свої гроші віддамо?” – занепокоєно запитала Софія.
“Ми заробимо”, – відповів Віталій.
Софія похитала головою: “Ні, Віталію, так не вийде. Придумаймо інший спосіб допомогти”.
“Я знаю! Я напишу їм листа, в якому висловлю свою стурбованість”, – вигукнув Віталік.
Софія посміхнулася: “Так, це гарна ідея. Ти можеш написати листа”.
“А я почну харчуватися так само як вони. Африканці їдять те, що добувають своїми руками. Я буду їсти банани й ловити рибу”, – оголосив Віталій.
Софія хихикнула: “Знаєш, у нас немає бананів і змій, які бігають містом”.
“Мені не треба бананів. Я і сам можу наловити риби. Хлопці запросили мене на вихідні на риболовлю, – сказав Віталій.
“А як і коли ти будеш ловити рибу? У тебе ж немає ніяких рибальських снастей, – зауважила Софія.
“У мене вже все є. Я поїду з хлопцями, наловлю риби й надішлю їм фотозвіт як доказ, – захоплено сказав Віталік.
Софія не могла не посміхнутися. “Ну, якщо ти підеш на риболовлю, то, думаю, я можу дозволити тобі з’їсти курку”.
Очі Віталика загорілися, і він з великим апетитом почав їсти смажену курку, а Софія сиділа, розважаючись витівками чоловіка і думаючи про тяжку долю людей в Африці.