По закінченню весілля старшого сина мені подзвонила дружина молодшого сина і почала звинувачувати у тому, що ми із чоловіком скупі люди. Мовляв, причиною стало те, що ми подарували старшому сину квартиру.
Почну з початку. У нас є два сини, між якими різниця п’ять років. Старший син женився пізніше молодшого, тож ми тоді не мали такої можливості подарувати квартиру коли женився молодший. Але ми цілком оплатили весілля, і всі були задоволені. Син дякував, оскільки у його нареченої грошей на весілля не було. Спершу вони орендували квартиру, синові довелось кілька разів навіть їхати на заробітки закордон, і таким чином він заробив на достойну трикімнатну квартиру.
Коли нарешті у старшого сина особисте життя налагодилось і він нарешті вирішив одружитись, то ми вирішили, що кращим подарунком для нього буде квартира. І ні, заможними ми не стали, просто якраз нещодавно ми отримали хату в селі у спадок, вирішили її продати й докласти грошей на покупку квартири старшому. Посеред святкування, коли я говорила тост і вручала ключі від нового житла молодятам, то невістка молодшого сина демонстративно встала і вийшла. Але вона не подумала, що таким чином принизила і свого чоловіка, і молодят, і навіть нас із чоловіком. Та, мабуть, їй було все одно. Та згодом стало ясно, що для неї цінність одна – матеріальні речі. А на наступний день між нами відбулась розмова, яка посварила нас із молодшим сином та його дружиною
Невістка почала грубо до мене доносити, що я принизила її й навіть нічого не зробила для молодшого сина. Бо, каже, він декілька років горбатився на чужині аби заробити на квартиру. А ви старшому все на блюдечку піднесли. Невістка підкреслила, що вона дуже не задоволена таким вчинком. А я навіть слова не змогла вставити в цій розмові. Бо я дуже хотіла сказати те, що її батьки на весілля нічого не дали, і ще хотіла розказати те, яким чином ми купили квартиру старшому сину. Але мало цього, наступне, що вона мені заявила, це те, що вона забуде про наш проступок тільки тоді, якщо ми перепишемо свою квартиру на них.
Я хотіла дуже сказати їй те, що її сім’я на їхнє весілля ні копійки не дали. Ми оплатили все, організацію, банкет, а вона ще сміє мені казати щось? Знаєте, що вона мені сказала? Що це наш обов’язок оплатити весілля, і що синові нашому пощастило, що у нього є я. Тож це і є плата за все.
У мене дар мови зник. Сказати, що я була шокована – нічого не сказати.
- А де ми повинні із чоловіком жити?
- Де хочете! Їдьте до батьків в село.
Мало того, що ми й так вдосталь допомогли молодшому сину з організацією весілля, та навіть оплатили їм медовий місяць на Мальдівах. Живуть у трикімнатній квартирі. Мене це нахабство просто вразило. Нащо їй ще наша квартира?
Ми все ж сподівались, що син якось поставить на місце свою дружину, але ні. Вона також йому меду у вуха підлила, що він також ображений на нас.
Звичайно ми відмовились переписувати квартиру, але натомість невістка заборонила нам бачитись із внуками. Вона ж сама з нами не контактує, і ще й сину забороняє. Ми не хочемо вестись на ці маніпуляції невістки, і вважаємо, що віддавати квартиру це повна дурість. Вся ця ситуація нас дуже гнітить, і за онуками ми дуже сумуємо.