Хто має дітей, той знає, як швидко вони виростають зі своїх речей. Так і у нас сталось. Коли уже було нікуди перекладати речі, я вирішила, що я віддам їх безплатно малозабезпеченим сім’ям.
Жили ми у невеликому містечку. Неподалік нас знаходилось місто, та їздили ми туди не часто, бо в нашому містечку ми з чоловіком працюємо та маємо невеличке господарство, тож їздити до міста у нас немає потреби фактично. У нас двоє прекрасних діток: донька 10 років і син 8 років. І ось нещодавно залізла у шафу перебрати речі й знайшла багато речей які уже не носяться, бо малі. Речі як нові, в чудовому стані.
Я відклала багато речей, щоб віддати їх комусь безплатно. Це було найкращим рішенням, оскільки продавати не варіант, бо в нашому містечку усі один одного знають, тож і я знала, що ніхто купувати їх у мене не буде, а їхати у місто можливості не було.
Наступного ж дня виставила на одному із сайтів оголошення« Віддам дитячі речі безплатно тим, хто потребує». Зробила фотографії речей, та вказала інформацію про те, якого віку діткам підійдуть речі.
На другий день подзвонила жінка із приємним та лагідним голосом. Почала запитувати про речі, я їй розповіла та поцікавилась скільки у неї діток. Жінка сказала, що шестеро, тож я не думаючи, продиктувала адресу. Ми трохи ще поговорили, щоб визначити час який буде зручним для нас обох. Та я навіть уявити не могла, до чого призведе ця вся ситуація!
На назначений день та о вказаній годині до нашого будинку під’їхало гарне авто, це була іномарка – було помітно, що нова та дорога. З машини вийшла красива жінка в шубі, здавалось навіть, що з натурального хутра. Це й була та сама жінка – Оля, яка писала мені напередодні про речі. Я все ж вирішила перепитати її чи вона дійсно з малозабезпеченої сім’ї. Жінка грубо відповіла мені, щоб я не ставила їй зайвих питань, «рухалась» та скоріш їй речі виносила, бо у неї немає часу.
Я все ж попросила її аби вона не хамила, а пояснила, чому власне безплатно речі я маю віддати їй. А вона знову відповіла мені грубо, що вона не збирається нічого мені пояснювати, та знову сказала, що часу в неї обмаль, щоб речі я несла скоріше. Я б могла подумати, що це інша жінка приїхала, але я добре пам’ятала її голос.
Коли я повернулась в дім, я готова була їй віддати речі. Бачить мій чоловік і питає, чому я така зажурена. Я розповіла йому про цю ситуацію, а він же заспокоїв мене, посміхнувся і сказав, щоб я не брала собі до голови цю ситуацію і ніякі речі їй не виносила.
Чоловік кудись вийшов, повернувшись, він мав дуже хороший настрій. Потім як виявилось, він ходив виносити ганчір’я, в якому ремонтував машину. Але відніс він його тій жінці, а вона не дивлячись схопила і мерщій поїхала.
Я гадала, що жінка почне мені дзвонити, але дзвінків не було. Оголошення на сайті я прибрала, а речі я вирішила віддати до дитячого будинку, там я впевнена вони знадобляться…