Анастасія народилась в доволі бідній сім’ї, але коли їй виповнилось уже 23 то їй випав шанс зустріти заможного, правда на п’ятнадцять років старшого за неї бізнесмена Григорія, тоді вона й зрозуміла, що це її шанс почати жити не бідно. Зовнішність у дівчини була дуже ефектна, вона була дуже красивою білявкою з голубими очима, тому звабити чоловіка для неї не було складно, тож і Григорій швидко у неї закохався. Гриша зумів стати успішним бізнесменом, так справа з нуля перетворилась на успішний бізнес тому він міг собі дозволити жити на широку ногу. У нього у житті було все, але не мав одного – коханої жінки поруч, тому й Анастасія підвернулась дуже вчасно.
Прожили молодята понад рік, але невдовзі Гриша дізнався, що він тяжко хворий, можливо навіть смертельно хворий. Вже тоді його дружина облаштувалась в його домі як вона хотіла, та мало не щодня просила у Григорія дорогі подарунки. Чоловік не показував, що його щось тривожить, та і його зухвала жінка навіть не зважала на хворобу чоловіка, жила своїм життям, хоча Станіславу щодня ставало тільки гірше. Часом вона вдавала, що у неї є до нього почуття, могла декілька хвилин посидіти біля ліжка чоловіка і втішала його, але це була всього лиш гра, і не більше. Настя маску знімала як тільки-но вийде з кімнати чоловіка. Вона знала, що все багатство буде у її руках, і це додавало їй лише впевненості.
Однієї ночі Григорію стало гірше і він почав задихатись – легені щодня слабшали, рак не лишав надії на одужання. Так швидку викликала не кохана жінка, бо вона пішла із кімнати, стогони й біль не давали їй спокійно спати, а покоївка подзвонила у лікарню. Швидка приїхала і хворого забрали до лікарні, ніхто вже не давав ніякого часу на одужання, попри гроші й багатство, недуга була сильніша ніж що будь.
Близькі люди, батьки щодня приходили до Григорія і навідували його, могли годинами сидіти біля нього і хоч якось втішати, а він питав одне – про його кохану Настю:« Як же вона там, мабуть, не навідує мене. Нещасна моя Настя, їй двадцять чотири й вона залишиться вдовою, як же я хотів побути з нею ще декілька років, але ж це неможливо…».
З рідних ніхто не хотів казати Гриші, що його дружині все одно на його здоров’я, тому вона не приходить. Єдине, чим вона іноді цікавилась, чи Григорій ще живий і все. Кожен день для Григорія був лише випробуванням, він боровся за своє життя, але біль ставав щораз сильнішим.
В той час як його дружина вирішила зробити ремонт вдома – вона взялась повністю переробляти їхню спільну, те місце, де її чоловік страждав від болю. Вона будувала плани після смерті чоловіка, складала список справ і щодня чекала моменту коли їй подзвонять і скажуть, що страждання чоловіка закінчились.
Одного разу Настя явилась до лікарні, бо згадала, що їй треба закінчити справу до кінця зі спадкоємством. На коридорі жінку спинив лікар, щоб розповісти про самопочуття чоловіка:« Мені шкода це вам казати, але стан вашого чоловіка щодня лише погіршується, можливо ще кілька днів і мукам прийде кінець…».
Настя лише усміхнулась та пройшло повз лікаря ніби нічого він їй і не сказав.
На другий день рано вранці їй подзвонили й повідомили, що її чоловік помер, а вона тільки обурилась, що її так рано розбудили. Поховали Григорія через декілька днів, його батьки займались підготуванням, а Настя лише вдавала, що плаче біля труни чоловіка.
Настя, після смерті, поїхала у подорож, а коли повернулась, то дізналась, що теж сильно занедужала. Хоч дівчина й мала гроші на лікування, але ніхто з близьких її не підтримував.