Ні одне весілля на моїй пам’яті ще не минулось спокійно, то чоловіки поб’ються, то колишня нареченого з’явиться, то ще якісь кумедно-трагічні події, а от весілля мого меншого брата, Олексія, та його нареченої Орисі, було зовсім інше, а все тому, що причиною казусу стали вони самі!
Олексій з Орисею дружили з дитинства, село у нас невелике, всі один одного знали. Дружили вони навіть коли по різних містах роз’їхалися на навчання, а наступного літа й зрозуміли, що кохають один одного. Через три роки прийняли рішення одружуватися. Батьки своїх діток любили, тому й допомогли організувати весілля мрії, а самі молодята прийняли рішення залишитися у селі, не сподобалась їм міська метушня. В Орисі взагалі страх перед великим скупченням людей, а у місті такого ж і не уникнути.
Любили вони село, знали, що працювати прийдеться тяжко, аби у достатку жити, але їх це ніяк не лякало, вже звиклі були вставати зранечку і йти на город, а потім повертатися пізно вночі. Але що це є у порівняні з сільською тишею, повітрям у лісі та поблизу річки чи навіть сусідами-гостями, які час від часу забігають погомоніти.
Тим паче Олексій тут і роботу має, працюватиме на батьковій фірмі, а Орися тим часом по домі буде поратися, щоб лад у всьому був, тим паче дім їм дістався від старенької бабусі, яка все ще жила на цьому світі, тому тепер перед молодицею стояло завдання ще і її доглядати.
Весілля пройшло чудово, без жодних казусів, тому всі гості відправилися додому на автобусі, ми з дружиною везли моїх батьків та залишки їжі, а наречених захотів підвезти брат Орисі, він для цього спеціально не пив. Молодята були втомлені після дороги, тому їм було все одно до кого сідати, аби вже швидше прилягти.
Посеред дороги машина брата зламалась й заглохла, було це посеред степу, де ні зв’язок не ловить, ні машини не проїжджають, щоб попросити допомогу. Було два варіанти – чекати до ранку, доки якась машина їхатиме, чи йти додому. Молодята обрали перший, а от брат залишився, не покине ж він машини. Перші два кілометри вони рухалися впевнено і не відчували втому, Орися навіть плаття підтримувала, аби його не вимазати, проте потім сили у двох почали зникати.
Наречена вже зняла каблуки й більше не підіймала плаття, тягнулось воно тепер по землі й збирало до себе все, що тільки сподобається. Нареченому ж доводилось менше старатися, тому його взуття було вимазаним і трохи заклигакані штани, а от наречена… прийшла додому у плаття сіро-бурого кольору, де реп’яхи були ледь не на стегнах, фата була вже на руці й теж віддавала зеленуватим кольором.
Коли бабуся побачила рідну онучку, то спочатку хреститися й молитися почала, а коли та розповіла її що трапилась, то ледь не плакала зі сміху, як і батьки, які наступного дня прийшли на борщ, то побачили «красиве білосніжне плаття».
А які казуси траплялися на тих весіллях, де ви були, чи на вашому власному?