Коли у доньки виникли проблеми зі здоров’ям, то я зовсім втратила сон. Доки всі аналізи робили, вона часто плакала, а я місця собі знайти не могла. Коли нас нарешті поклали у лікарню, бо її поставили операцію, то я увійшла у режим очікування, коли нас випишуть.
За кілька хвилин до операції медсестра зробила укол моїй доньці й малеча почала мені розказувати, що хоче швидше додому читати казки ввечері. Я ще тоді про себе вирішила, що підемо у книгарню після цього і виберемо всі казки, які її лише сподобаються!
Дитину забрали в операційну, а я сіла читати, щоб відвернути увагу мозку, проте залишалась насторожі та помітила, що ще двох діток повезли туди, але мою поки не вивозили, а потім і лікарі та медичний персонал почав бігати, метушитися. У мене серце було не на місці, всі думки були про те, що з донечкою щось трапилось. Коли намагалась запитати у когось з медичного персоналу, то чула одну відповідь: «Операція триває!». Після цього двох діток вернули, а моя донька все ще залишалась там. Я просто сиділа на голках, з кожним відкриванням дверей кидалась на них у надії побачити доньку, або хоча б лікаря, який все пояснить.
Через якийсь час до мене підійшов головний лікар. Він пояснив, що донька зараз непритомна, медсестра дала її надто велику порцію наркозу та у моменті операції у неї зупинилось серце. Вони повернули її до життя, проте тепер її потрібен час, щоб відновити сили й прокинутися.
Весь наступний тиждень, як і той момент, і провела у божевіллі. Я майже не покидала палати доньки й чекала, доки вона нарешті відкриє свої ясні оченята.
Її друге день народження – найщасливіший день мого життя – таки трапився! Рівно через тиждень після операції. Вона відкрила очі, повернула голівку й з посмішкою промовила: «Мама». Після цього випадку я ще більше почала цінувати донечку, адже боялась її втратити.
Зараз моїй донечці двадцять п’ять років, недавно вона народила мені онука, але я все ще переживаю за її життя. Здається, відтоді цей страх і не покидав мене.
Батьки, бережіть своїх дітей і любіть їх, не сваріть через дрібниці, адже вони – це найдорожчий наш скарб!