Свою відпустку я вирішив провести в столиці, зняв номер у готелі, заздалегідь запланував, куди піду. Уже на першому тижні відпочинку я познайомився з Григорієм, який приїхав сюди на обстеження в місцеву лікарню. Мені стало цікаво, як він потрапив туди, що з ним сталося. Розмова зав’язалася не відразу…
– Рідні діти мене сюди відправили, – важко зітхнув Гриша.
Син досить успішна людина. З вісімнадцяти років зумів побудувати собі кар’єру, заробляє чималі гроші. Такого зростання у справі, яка йому приносить ще й задоволення, він домігся самостійно. Діма дуже вперта і цілеспрямована людина. Ці якості йому допомогли досягти бажаного. Тільки є одне “але”, він не одружений, що його батько вважає дивним. Такий хлопець хороший пропадає.
– Син начебто щасливий, що має таку роботу, але видно, що йому бракує сімейного життя, – продовжував свою розповідь Гриша, – Хоча Дімка намагався зустрічатися з різними дівчатами, деякі підходили під його стандарти, але чомусь із кожною з них більше як місяць в нього стосунків не було.
Дочка Вікторія займається благодійністю, вічно не ночує вдома, вона часто затримується у своєму, так званому, офісі. Вона дуже багато на себе бере, від чого швидко втомлюється. Батько казав їй зав’язувати з цим, але дочка нічого не може вдіяти зі своєю добротою, хоче багатьом допомогти.
– Востаннє зі своїми дітьми зідзвонювався місяць тому і то, це далося нам важко. Можливо батько їм набрид і вони вирішили його позбутися. Хоча в мене й справді є ускладнення зі здоров’ям, – каже Гриша.
У літнього чоловіка дитинство було не найкращим. Батьки відмовилися від нього, коли йому було чотири рочки. Його вихованням займався двоюрідний брат батька, Олексій. Оскільки Григорій був тоді ще маленькою дитиною, то з кожним роком він починав забувати про своїх батьків, для нього по-справжньому рідними людьми стали двоюрідний дядько і його дружина. Вони намагалися йому дати те, чого він потребував найбільше. До речі, мати з батьком чомусь все одно відвідували свого сина, чим змушували бідну дитину згадувати про них і після цього плакати.
Але все одно Гриша зумів пережити цей момент у своєму житті й рухатися далі. Олексій із дружиною допомагали йому з уроками, пізніше допомогли вступити до омріяного університету на бюджет. Він був відмінником, найкращим у класі та в групі студентів. Потім зустрів Дарину, яка народила йому двох дітей, Дімку і Віку. Так і занурився він у сімейне життя, забувши про свого дядька. Але через деякий час Олексій приїхав до Гриші додому з великою сумкою. Це його трохи напружило.
– А ти до нас надовго?
– Приблизно назавжди. Ти ж знаєш, що моєї дружини не стало…
– Цікава причина залишитися тут, але ж у тебе є свій дім, – акуратно почав говорити Гриша, – Я не проти, якщо ти будеш у гості приїжджати, але в мене своя сім’я начебто…
– Ах ось як! – ображено відповів дядько, – Щоб тобі також твої діти відповідали, як ти мені. Невдячний.
Григорій не вірив у такі побажання, але коли поступово його діти стали віддалятися від нього, то відразу зрозумів, що щось тут не так. Так, вони не проти допомагати йому, але не відразу й не завжди. Так зайняті, що зовсім забувають про свого батька…