Ми з чоловіком були надзвичайно щасливі, коли дізналися, що наш син одружується. Ще до весілля ми відкрили йому таємницю, що хочемо подарувати синові квартиру. Микола був у захваті, дізнавшись про наші плани. Всі його товариші знали про це того ж дня. Поки ми готувалися до весілля, в наші двері неочікувано постукала бiдa.
Наша дочка потрапила в лікарню. Її забрали прямо з роботи. Дарині раптово стало погано. Ми з чоловіком одразу ж приїхали. Аналізи показали, що в неї пухлина, тому потрібно терміново робити операцію. Звісно, потрібні були чималі кошти, так ще й найкоротші терміни. Добре, що ми вчасно все виявили.
Про покупку квартири для сина вже не могло йти мови. Ми намагалися зібрати необхідну суму для лікування. Добре, що на допомогу прийшли рідні та друзі, які не могли залишитися осторонь від нашої біди. Кожен, чим міг, допоміг нам. Деякі дали кошти й сказали їх не повертати. Спільними зусиллями ми таки назбирали гроші на операцію.
Та син нас просто шокував своєю заявою. “А як же квартира? Ви ж обіцяли мені! Ви псуєте мені життя”. Після слів Миколи мені просто відібрало мову. Як він взагалі міг таке сказати. Як можна бути таким егоїстом? Це ж рідна сестра. Ви разом росли. Хіба можна ставити в один ряд весілля та операцію рідної сестри? Я не знала, що й сказати. Та син не збирався зупинятися. “Чому так? Їй все, а мені нічого?” Я не витримала та почала кричати на нього. Сказала, що не хочу його бачити. А він зібрав свої речі та поїхав до своєї майбутньої дружини. От вже як два тижні ми не розмовляємо.
За цей час доньці зробили операцію. На щастя, все пройшло добре. Через кілька днів дочку виписали. Ми ні слова не сказали їй про вчинок брата. Соромно. Для чого її нервувати. А син так і не зателефонував. Навіть не поцікавився, як сестра. Видно, що квартира для нього куди важливіша, аніж родинні стосунки.