– Добре ти живеш, сестричко! – почав брат з порогу виставляти до мене претензії – Знову дітей своїх хочеш мамі втюхати, але цього разу не вийде! Будеш ще й племінників розважати!
Лише через мить до мене дійшла суть сказаного братом. Я зрозуміла, що мама відмовилась брати дітей Ігоря на літо і я можу її зрозуміти. Річ у тім, що брат привозить дітей, мов з дитячого будинку. У них завжди один набір одягу, який може брудним та старим, вони страшно голодні й поводяться, як дикі. І при цьому всьому везуть їх не на 2 дні.
– Синку, та ж цього їм не вистачить! От забрудняться вони й що я їм дам одягнути, або як холодніше стане? – запитує мама в Ігоря.
– Мамо, ти ж їхня бабуся, то купи їм щось, якщо це забрудниться! – відповідає брат, мов зовсім і не знає, що наша матінка ледь на свою пенсію виживає.
Коли я везу дітей до мами, то збираю їм цілу валізу на всі випадки та мамі грошей лишаю скільки, щоб для неї ще щось залишилось, а не тільки на їжу та смаколики для дітей. Брат же робить з точністю до навпаки. Я вважаю, що зараз ми з Ігорем повинні її допомагати, адже довгі роки вона нас сама виховувала, ніколи для нас нічого не шкодувала, а зараз її прийшов час відпочити й від нас отримати якусь копійку для життя.
– Аню, ми запланували на море їхати з Марійкою! То куди мені тепер дітей подіти?! – кричить до мене брат.
– А ти що не хочеш, щоб твої діти море побачили? З собою їх бери.
– Та що ти говориш? Яке з ними відпочити? Марійка вже все для двох спланували, а їх ми мали мамі завезти! А тут ти знову! То що мені тепер через твоїх дітей страждати?!
Чому Марійка не хотіла дітей брати з собою – було очевидно. Вони ж чужі для неї, діти Ігоря від першого шлюбу. Ще тоді ми з мамою головою махали, щоб не поспішали вони з Іванкою, його першою дружиною, дітей, бо зовсім вона гуляща, її не до дітей було. От і вийшло так, що народила двох, потім якийсь інший чоловік пальцем поманив і втекла, а на нього покинула діток, як непотріб…
Довгий час ми з мамою допомагали йому, доки він працював, діти навіть по тижнях жили, то у мене, то у мами, то у брата, а зараз у нього ця Марічка з’явилась і от би щось нормальне знайшов, але ж ні! Така ж сама легковажна, як і попередня!
На роботу вона не ходить, «дітей глядить», які цілими днями телевізора дивляться після дитячого садка. Вона їх сварить постійно, ніяк не може з ними знайти спільну мову і для чого ж тоді погоджувалась одружитися з чоловіком, у якого двоє дітей?
– Ну забери їх на тиждень хоча б!
– Я по-твоєму не маю більше роботи та чекаю, коли ти мені нове завдання даси?
– Ой, скільки там у тебе тієї роботи!
– А це вже не твоя справа. Я тобі допомагала, коли була потреба, а зараз у тебе є законна дружина, яка і має за дітьми дивитися!
Брат гримнув дверима й пішов геть, проте це був не кінець… Зранку брат знову мене набрав й сказав: «Я ставлю тебе перед фактом, тому знай, що ти була попереджена. Або ти зараз забираєш своїх дітей від мами, або я їх привезу тобі сам, але от у якому стані тим вже потім дізнаєшся!».
Я поклала слухавку. Мені це вже відверто набридло, бо це вже якесь нахабство. Проте маму я таки попросила, щоб моїх дітей Ігорю не віддавала, Бог його знає, що там у нього у голові робиться.
А через тиждень брат подзвонив та знову почав горланити у слухавку: «То через вас Марійка іншого на морі знайшла! Якби мені не довелось дивитися за дітьми, то нічого такого не було б!»
Я вже втомилась слухати скарги брата про те, що всі на світі винні у його нещастях. Перший раз був помилкою і ми йому допомогли, проте далі потрібно було думати головою!
А що ви думаєте про це? Якби ви вчинили на моєму місці?