Звичайного суботнього ранку, ми із дружиною та нашим прекрасним сином вигулювали нашого чотирилапого друга Блека. Гуляючи парком, ми з дружиною пили теплий імбирний чай, донька збоку їхала на самокаті, а песик біг збоку і радів. Ми були настільки щасливі, що не помічали нічого навкруги.
Аж тут, в одну мить, коли весняний вітерець затих, ми почули плач маленької дівчинки. Вона плакала і кликала на допомогу, а потім ми побачили, що її якась жінка тягне за руку, а дівчинка намагається забрати руки, щоб не йти. Я вирішив кинутись на допомогу дівчинці. На вигляд вона мала років чотири, п’ять. Мені було дуже шкода дівчинку, адже я сам тато. Довго не думаючи я побіг в сторону жінки, яка тягнула маленьку дівчинку.
Коли я підбіг, я сказав жінці, аби та перестала тягнути за руку дівчинку. Вона відпустила, а та відразу заховалась за моєю спиною, а я почав говорити із жінкою, яка так нахабно поводилась із малечою. Мені шкода це говорити, але ми насправді зараз живемо у світі, в якому нікому не можна довіряти. Я знав, що дуже часто таких маленьких діток викрадають, тож я почав вести досить серйозну розмову з жінкою.
Я почав розпитувати жінку хто вона і для чого тягне дівчинку невідомо куди. А відповідала вона мені одне, що нікого вона не хотіла викрасти. Я вирішив запитати дівчинку чи знає вона жінку, і чи це її мама, можливо. Дівчинка сказала, що жінки вона не знає. Звичайно, я повірив дитині. А жінці сказав, що зараз викликаю поліцію і з нею розберуться правоохоронці, або вона мені тут же зізнається звідки у неї дитини й що вона від неї хоче.
На жінку це трохи подіяло, мабуть, злякалась. Почала мені казати, що вона ніяка не крадійка і не злочинниця, що це дитина подруги, і вона попросила мене аби я завезла дівчинку до бабусі із дідусем, бо її мама зайнята. А поки ми їхали, дівчинка попросила трохи погратись на дитячому майданчику, коли ми вийшли, то дівчинка вже не хотіла сідати до машини й кудись їхати. Нас чекав водій, часу було обмаль, тому я вирішила її тягнути таким чином до машини й не зважати на те, що вона кричить.
Після того, що я почув, я повернувся до дівчинки й запитав чи правда те, що говорить жінка. Дівчинка опустила голову й очі, і помахала головою, що так. Мені стало прикро, що я так наїхав на жінку, обвинувачуючи її, що це крадійка. Але зі сторони ситуація виглядала геть інакше.
Я радий, що ситуація все-таки закінчилась так, адже це краще, ніж рятувати дитину від крадійки. Я сподіваюсь, що в нашому світі ще залишитись люди, які не байдужі до інших, і можуть так само кинутись на допомогу.
