Я працюю вчителем у приватній школі й ця професія ставить мені за обов’язок «молодитися» разом з учнями. Тут відставати не можна, тому й наша директорка завжди виглядає молода та стильно. У неї навіть на руках фітнес годинник, а у кабінеті модний комп’ютер і на ньому вона може зробити скільки всього, що не всі молоді вчителі цим похваляться. От лише була у неї одна особливість, над якою ми з колегами любили жартувати – це телефон. У неї був старий “кнопочний” телефон, з яким вона ходила, мабуть, років 20…
Декілька разів бувало таке, що ми намагалися її переконати придбати новий телефон, адже це зручніше, але вона лише дратувалась: «Я у вас порад не питала, чи потрібно мені змінювати телефон! Можливо, мені варто змінити працівників, які нав’язують свою думку?!».
У нас з колегами навіть склалась своєрідна традиція. На її день народження ми купували сертифікати в магазини електроніки, а двічі навіть дарували телефон, проте вона навіть не розпаковувала його, а віддавала комусь з дітей, або онуків.
І от сталась знаменна подія. Телефон впав, відпала задня кришка та побився екран і ми з колегами вирішили, що от тепер вона точно прийде з новим телефоном, проте наступного дня ми побачили у неї на столі той же телефон, але перемотаний скотчем.
У нас це вже викликало відвертий сміх, а вчителька з літератури жартувала про те, що у її телефоні, мабуть, захована см3рть, ну пам’ятаєте, як у Кощія Безсмертного? Проте за жартами у нас всіх був неприхований інтерес до того, чому ж ця звичайна стара річ така дорога для директорки?
Одного дня я проходився базаром і тоді на думку мені спало, що я міг би розгадати цю загадку, тому я почав шукати те, що для цього потрібне.
А наступного ранку я прийшов до неї у кабінет та простягнув подарункову коробку: «Я не був певний, що вам подарувати на 8 березня, проте чомусь мені здається, що цей подарунок вам сподобається!». Вона подивилась на мене з нерозумінням, проте подарунок таки почала відкрити. У коробочці лежала задня кришка до її старенького телефону. Вона взяла його у руки й почала крутити, ніби перед нею справжній скарб, а тоді розплакалась…
Після цього вона обійняла мене і попрохала зняти скотч та змінити кришку на новеньку.
– Ох, і подумати не могла, що ти такий уважний! Тепер мій телефон знову як новенький буде! Я ж знаю, що ви про мене за спиною говорите і як насміхаєтесь, але це для мене справжній скарб, який я ніколи не проміняю! На цьому кусочку металу збережена остання телефонна розмова з моїм покійним чоловіком. Він там говорить, що дуже скучив за мною і поспішає додому…. Через пів години після цього він загинув в аварії. У мене залишився його голос у цьому клаптику металу, тому він завжди буде поруч.
От вам і розгадка до того, чому «багата директорка» так любить свій старенький телефон.