Олег усю вагітність дружини проходив у натхненні. Він із нетерпінням чекав на появу на світ малюка і сильно радів, коли дізнався, що в них народиться син. Світлана ніколи більше турботою не була оточена, ніж у ті дев’ять місяців, що пролетіли так швидко.
Після пологів Олег кілька днів ходив веселий, колегам, друзям, рідні вихвалявся, що в них народився здоровий карапуз у три кіло, справжній богатир. Але ентузіазм його вщухав із кожним днем і з кожною безсонною ніччю. Олег уперше зіткнувся з невгамовною дитиною, потім із заміною памперса і дитячою нудотою. Він думав, все буде так райдужно і просто, але допомагати дружині йому не сподобалося. Коли їй доводилося кудись іти, залишаючи сина з батьком, Олег ховався від немовляти у своїй спальні й не виходив на плач.
– Ми його так розбалуємо, якщо будемо весь час крутитися поруч, – він прикривав за цими словами свою лінь і небажання сидіти з дитиною.
Згодом саме теща приїжджала на вихідні, щоб посидіти з дитиною, вона ж і купала, і вигулювала, коли дружина Олега була зайнята якимись іншими справами. А Олег боявся зайвий раз підійти до дитини, бо одразу відчував огиду.
– Маленькі діти мало того, що примхливі, так і жахливо смердючі. Вони й виглядають огидно! Величезна голова, маленьке тільце… як інопланетяни якісь, – ділився він на роботі.
Він і сам не розумів, як неприємно це звучить і яким батьком його виставляє, поки на рік малюка за столом не зібралося багато гостей. Дитина плакала на дитячому стільчику, і всі бігли її втішити, тоді як Олег сидів на місці і штовхав свою філософію про те, що дитину потрібно залишити в спокої, щоб вона зрозуміла, що ніхто не прийде, і перестала плакати.
– Та що ти за батько такий? – вибухнув невдоволеннями його брат. – Дружина, бабуся, незнайомі люди – всі біжать втішити твого сина, а ти сидиш на місці. Виросте син, запитає, як ти з коляскою його катався, а ти відповіси – а ніяк. Запитає, коли вперше “тато” сказав, а тобі знову ж таки відповісти нічого буде, бо син тата й не бачить за таким довгим столом. Тобі буде приємно, якщо твої рідні чи батьки уникали б тебе точно так само?
Олегу стало соромно і трохи прикро. Він спостерігав ніби здалеку, як дитина росте, але пересилити себе не міг.
– Ще трохи підросте, – сказав він, – щоб на риболовлю брати можна було, і ніхто його уникати не буде. Будь-який дурень знає, що з маленькими дітьми краще мами справляються. А діти потім виростають і все одно свої перші роки не пам’ятають.