Коли мені було 10 років, а моєму молодшому братові 3, тато пішов від нас. Він знайшов іншу жінку, яка була гарнішою за нашу матір. На нас тато залишив квартиру, яка ще й до того була взята в кредит. Ще коли мої батьки були разом, я навчалася в хорошій школі, була учасницею олімпіад та гуртків, ходила на баскетбол. Але після розлучення батьків все змінилося. Мамі доводилося працювати на двох роботах одночасно.
Вона працювала прибиральницею, а після бігла доглядати за хворою жінкою. Мені ж довелося поміняти свою гімназію на школу, яка була ближче до мого дому. Я перестала займатися баскетболом, адже увесь свій вільний час мама залишала мене з братом. Все було зовсім по-іншому. Я закінчила школу, вступила в коледж, а після нього пішла працювати. Я втратила своє щасливе дитинство.
У мене його відібрали. Батько, котрому заманулося вільного життя, та матір, яка часто залишала на мене молодшого брата. Нещодавно ми нарешті покрили увесь кредит за житло. Мені 22, і я вирішила збирати кошти на власне житло. Жити стало легше. Але є ще одна новина: із погашенням кредиту в нашому житті знову з’явився тато. Він нагулявся та вирішив повернутися в сім’ю. Мама аж світиться від щастя. А я її не розумію. Він не займався нашим вихованням та забезпеченням, залишив на нас величезний кредит, а тепер, бачте, захотів жити в сім’ї. Хто сказав, що йому хтось радий? Звісно, мама радіє. А я не можу на них обох дивитися…