Аня погано пам’ятала своїх батьків. Коли матері не cтaл0, батько не хотів залишатися з малою дитиною на руках один. Він відвіз Аню до баби, залишив дівчинку під хвірткою, а сам поїхав. Бабця Ганна була в той час в городі, тож вона чула лише звук автомобіля.
“Кого це принесло?” – подумала вона та пішла дивитися.
Вийшовши на вулицю, баба Ганна помітила онучку.
“От дурень! Хоч би сказав!”. Вона взяла Аню за руку та відвела в дім. Надвечір додому повернувся дід Петро.
– Що? Вітька привіз?
– Привіз. Залишив дитину під парканом та поїхав. І що ж за молодь пішла?
Вони ще довго бурмотіли, а потім лягли спати. Минав час. Бабця з дідусем вкладали в онуку всю свою душу.
Вони вчили дівчинку з повагою ставитися до людей, бути хазяйновитою. Аня виросла та була помічницею для баби з дідом. А вони не могли натішитися онукою, яка була, як дві краплі води, схожою на свою матір. Вона теж колись допомагала своїм батькам, а потім її не стало. Стареньких гріли лише спогади про дочку. Аня вже закінчувала школу. Якось дід Петро першим почав розмову:
– Онука в нас кмітлива, розумна. От кудись б її вчитись відправити.
– Твоя правда. Зараз час такий, без освіти нікуди.
Баба з дідом дістали свої останні заощадження та відправили онуку в місто вчитися. Аня з відзнакою закінчила економічний факультет, а згодом повернулася в рідне село.
Не до вподоби їй було життя в місті. Бабця з дідусем лише раді. Вже не одні на старість будуть. Аня вирішила розвивати село. Стала займатися фермерством. Взяла кредит, вибила землю, найняла людей. Згодом збудувала ферму та придбала худобу. Правда, дівчині не вистачало людей, от вона й вирішила подати оголошення в газету. Обіцяла хорошу зарплату, житло. От і з’явився один чоловік. Увесь брудний та зарослий. Видно, що життя його не жаліло. Він прийшов до Ані та назвався її татом.
Чоловік нічого не просив у доньки, адже розумів, що через двадцять років немає на це права. Він просив лише одного – бути біля доньки. Він залишився зовсім один, може хоч доньці чимось допоможе. Аня таки пробачила батькові, але через декілька місяців. Відтоді він живе біля доньки та у всьому їй допомагає, боїться залишитися один. Як думаєте, правильно вчинила Аня, пробачивши батьку?