Коли батько повідомив, що він збирається одружитися, то у мене дар мови пропав. На хвилинку, на той момент йому вже було 72 роки!
До цього батько 20 років жив неодружений, адже саме скільки минуло з того, як не стало мами. Від батька та мами я переїхав 30 років тому, коли почав будувати власну сім’ю. Звісно, я про нього не забуваю і ми з дружиною та дітьми навідуємось на нього на свята та влітку. Мені дуже пощастило з тим, що тато міцний горішок і на здоров’я ще зовсім не скаржиться, тому зі всім може сам справитися, хоча ми й з дружиною все одно приїздимо, коли потрібно посадити город, чи поколоти дрова на зиму.
А недавно він повідомив мені телефоном, що пора додому господарку привести! Нею виявилась його однокласниця, вони раніше добре дружили, проте після школи вступили у різні міста й не бачилися, а тепер на старості років та самотності вирішили поєднати свої долі знову! Ну хіба це не знущання з нас?
Коли я почув про татове одруження, то відразу повідомив, що на святкуванні нас з дітьми він може не чекати, проте це його не зупинило. Кілька місяців тому вони розписалися і влаштували невеличке вечірнє святкування. Ну от скажіть і що йому на тій старості бракувало, що не міг вже так пожити до кінця?
Річ у тім, що будинок батька дуже великий, він має багато земель і добре господарство, а його наречена має чимало онуків та дітей, які б з радістю забрали це добро собі. І от у мене чимало питань до того, чи не стоїть за цим шлюбом звичайна вигода?
Ми з дружиною маємо трикімнатну квартиру, за яку половину життя платили іпотеку, але ж у нас є двоє дітей і я був переконаний, що старшому ми залишимо квартиру, а молодшому віддамо будинок батька, а тепер і не зрозуміло, кому він дістанеться.
Ми не навідувалися до батька вже пів року, якось і не хочеться зовсім після того, як він почав будувати нове життя. Нам частенько дзвонять родичі й говорять про те, що ми вчиняємо неправильно і мали б порадіти за тата, що він знайшов щастя у такому віці. Звісно, я був би радий за батька, якби не думка про те, що ця жінка просто хоче підло його використати, а у майбутньому нам доведеться змагатися з купою її родичів за будинок, у якому минула половина мого життя…
Не знаю, як далі бути, проте ігнорувати батька більше не можу, але й удавати, що все нормально – не вистачає сил. Що ви мені порадите? Як вийти з цієї ситуації?