Зараз Аліна ходить у дев’ятий клас. Живе вона з татом. Так склалось, що ще у 1 класі її батьки розлучилися і вирішили поділити дітей. Мама забрала до себе молодшого сина, а донька залишилась з батьком. Спочатку вона часто бачилась і з мамою, і з братиком Миколою, проте потім мама одружилась і переїхала в інше місто. Про доньку вона не згадувала. Це дуже розбивало її дівоче серце, а потім вона ще й почула, як тато розповідав сусідці про те, що мама одружилась з багачем, тому у неї зараз не життя, а мед.
Дівчинку не зачепили б ці слова, але вони з татом жили скромно. Вона ходила до школи зі стареньким татовим телефоном, коли вже всі мали смартфони й сміялися з неї. Татові вона на це не скаржилась, знає, як він старається й багато працює. От лише у неї закралась думка про те, щоб дізнатися адресу мами й поїхати до неї. Може вона її й телефона купить раз за все життя, як вже виховувати не планує.
Дівчинка довго думала, як все організувати. Адже тато одну б її не пустив і напрошуватися до матері він не хоче, але і якщо вона поїде без дозволу, то його це розлютить.
Донька поступово почала згадувати при татові про меншого братика Миколку, про те, що хотіла б його побачити. Згодом вона майже прямо випитувала адресу у батька, тоді він і розізлився: «Більше ніяких згадок про твою матір! Виростеш, то можеш їхати до неї та говорити з братом, а зараз не має чого тобі це робити! Думаєш, я не здогадуюсь, що ти щось замислила і хочеш їхню адресу взнати?»
Аліна не злилась на тата, знала, що йому важко, але від своєї цілі відмовлятися не збиралась. Адресу вона таки дізналась, через стару мамину подругу й взяла з неї слово нічого не розповідати батькові.
Коли одного дня дівчинка не повернулась додому після школи, то чоловік почав панікувати. Телефонував до школи, йому відповіли, що на заняттях її не було. До її друзів, але всі вони відповідали, що нічого не знають. Зателефонував до кого тільки міг, потім пішов шукати її на вулиці, показував фотокартку перехожим, але вона мов зникла. Ближче до ночі написав заяву у поліцію й продовжував пошуки. Під ранок двері до квартири, у якої чоловік з безсонням сидів на кухні, зайшла Аліна. Вона була брудна й стомлена. Дівчинка зразу почала просити вибачення у тата за те, що втекла, а потім розповіла про те, що з нею трапилось.
– Ти не зрозумієш мене, татку… Але всі у школі сміються з мого старого телефона, а я почула, як ти тітці Варі казав, що мама зараз багата, от і вирішила поїхати до неї й попросити, щоб вона купила мені телефон. От лише я не врахувала, що до маминого міста потрібно робити пересадку, грошей не вистачило і мене висадили. Пощастило, що твій друг, дядько Микола, їхав з дачі й побачив мене на дорозі. Довіз мене до самого дому, хоча й моралі довго читав і говорив, що тебе цінувати потрібно.
Наступного дня тато з донькою відправилися до магазину техніки. Аліні таки купили телефон, хоча й у кредит.