Коли Богдан поспішав додому після школи, то всі його думки були про теплий обід та ковдру. Адже сьогодні вчителька їх сильно затримала після уроків, тому надворі добряче похолодало. Хлопчик, який не хотів послухати маму й одягнути зимову куртку вже добряче пошкодував про своє необачне рішення. Зараз його гріли думки лише про теплу домівку.
Богдану залишалось пройти ще два будинки, але хлопчик завмер. Його погляд зосередився на бабці, яка лежала біля лавочки у неприродній позі. Через мить він уже стояв біля неї та намагався поговорити, але все що вона могла лише відкривати й закривати очі. Хлопчик відразу ж почав телефонувати татові, адже на його крики про допомогу ніхто не відгукнувся. Тато сказав, що скоро прибуде, а хлопчик тим часом у рукавицях почав гріти бабусині руки, яка зовсім не звертала на нього уваги.
Тато приїхав не один, а з машиною швидкої допомоги, яка подякувала хлопчику, що не обминув бабусю і забрали її до лікарні. Тато повів сина додому. Цілий вечір не давала хлопчику думка про те, що бабці могло стати гірше, проте тато його заспокоював, обіцяв, що там її стане краще і вони обов’язково навідаються до неї наступного дня.
Так і сталось. Наступного вечора Богдан з татом відправилися до лікарні, у яку направили бабусю. Головний лікар висловив особисту вдячність хлопчику, а тоді розповів, що Любов Іванівна місцевий заслужений вчитель з великим серцем. Недавно вийшла на пенсію, живе одна, має проблеми з серцем, от і вийшло так, що на вулиці прихопило її, нікого поруч не має. Тому якби не маленький хлопчина, то могла б загинути жінка на морозі.
З Любов’ю Іванівною Богдан швидко потоваришував і став її навідувати щодня, відчував у ній щось рідне. Згодом бабусю виписали додому, але хлопчик не припиняв її навідувати.
Коли Любові Іваніній стало краще, то вона навідалась у школу Богдана, де раніше працювала, щоб розповісти директору, який хороший учень у них вчиться. Невдовзі хлопчика виставили на лінійці перед всією школою і довго вихваляли, ставлячи у приклад іншим. Адже ми не повинні бути байдужими до людей, яким стало погано, хто б це не був!
Зовсім інакше могла обернутися ця історія, якби хлопчик просто пройшов повз, або подумав, що бабуся п’яна, адже таких випадків чимало. Бувши небайдужим, хлопчик зміг врятувати бабусю і кожному з нас потрібно у нього вчитися цієї людяності й навчати дітей, адже лише тоді можна бути певним, що, коли нам стане погано, буде той, хто не пройде повз і допоможе нам.
Після цього Богдана ще більше почали поважати однокласники й брати з нього приклад, адже завжди, коли говорили про небайдужість та людяність, то зверталися до його імені.
