Не люблю людей, які дозволяють собі приходити в гості без запрошення. Рідний брат мого чоловіка саме такий. От недавно Олег навідався до нас та заявив, що планує жити з нами пів року. Якби ще кілька днів, я б з розумінням поставилася до цього, а пів року – це занадто. Я була дуже розлючена. Нам і так тісно, а тут ще й він. Мій чоловік дав пораду братові перебратися в батьківський дім. Тим паче там нікого немає, оскільки свекруха зі свекром живуть в селі. Але Олег відмовився, заявивши, що йому і в нас непогано. Він мені від початку не сподобався, у нього просто жахливий характер.
Коли мій чоловік запропонував йому з’їхати до будинку батьків, Олег звинуватив його в неприязності. Мовляв, як ми можемо виганяти рідню. Назар став пояснювати братові, що жити трьом в однокімнатній квартирі зовсім незручно, та й ми звикли жити окремо. У відповідь Олег заявив:
– А хто мені готуватиме їсти?
От це вже нахабство. Він плутає мене з покоївкою. Вони посварилися. Хоч мій чоловік людина неконфліктна.
Вже наступного дня нам зателефонувала мама та стала звинувачувати Назара в тому, що ми виганяємо Олега. Тоді я вирішила сама доступно пояснити все Олегові. Але він відповів:
– Це квартира мого брата, а ти взагалі мовчи.
Олег, схоже, навіть не думав з’їжджати від нас. Тоді я не знайшла іншого виходу, як зібрати свої речі та піти до мами. А мій чоловік тимчасово поїхав до свого колеги по роботі.
От скажіть, невже можна бути таким нахабним? Як нам бути в цій дивній ситуації?