У мене видався досить важкий день на роботі. Під кінець робочого дня до мене зателефонував мій хлопець та сказав, що його брат приїде до нас у гості. На тиждень. Звісно, я не дуже зраділа цій новині, адже мене про це ніхто не повідомив заздалегідь. Повернувшись додому, я застала на кухні свого хлопця з його братом. Вони обоє вечеряли. Звісно, мені ніхто не залишив навіть шматка їжі. Я й так була втомлена, тож пішла спати голодною. Чесно, не мала сил щось готувати. Наступного дня мій хлопець пішов на роботу, залишивши свого брата на мене.
Але в мене були свої плани на цей вихідний, які я не могла скасувати. Брат заявив мені, що хотів би погуляти містом. Йому 15. Тож я сказала, на яку маршрутку він може сісти та як дійти до парку. Я залишила хлопцеві свій номер телефону і сказала в разі потреби телефонувати мені. Та виявилося, в нього не було з собою коштів. Батьки дали йому гроші лише на автобус, щоб доїхати до нас. Я ж відповіла, що це не мої проблеми та пішла на манікюр. Увечері, повернувшись додому, я застала у квартирі свого хлопця разом з ріднею.
Виявилося, малий поскаржився на мене своїм батькам та братові. А вони приїхали по нього та звинуватили мене у безвідповідальності. Мій хлопець не став на мій захист. Оскільки квартира була моя, я попросила їх усіх звільнити моє помешкання. Наступного дня мій хлопець прийшов нібито за своїми речами та почав просити мене не гарячкувати, адже така дрібниця не варта, щоб ми розійшлися. При цьому він і не думав просити вибачення за свою поведінку. І знаєте, що зробила я? Допомогла йому скласти речі та попросила забути про моє існування.
