Якось мені зателефонував брат та сказав, що він з сім’єю збирається на відпочинок. Оскільки матір саму не хотів залишати, то попросив, щоб я забрала її до себе. Я нічого не мала проти, адже брат з сім’єю довгий час доглядали за мамою. Скільки знаю матір, вона мала нелегкий характер та вміла зробити з нічого щось. Вдома в мене було лише одне ліжко, тож я вирішила поступитися мамі, а самій лягти на підлозі. Спочатку все було добре. Та коли прийшлося лягати спати, мама сказала, що їй незручно та щось коле в спину. Але річ у тому, що це ліжко я придбала зовсім недавно, і нічого б там не мало заважати. Довелося знайти їй перину. Надіялась, хоч з нею матері нарешті буде зручно, але куди там. Вона ніяк не могла заспокоїтися. Наступного ранку я прокинулася, зробила собі каву та зібралася на роботу. Перед виходом мама запитала мене:
– Ти куди? А хто мене колотиме?
Я здивувалася, адже мене ніхто не повідомив про уколи. Зателефонувавши братові, я почула, що мама сама вміє робити собі уколи. Тож я спокійно пішла на роботу, тим паче я й так вже спізнювалася на півтори години.
Ввечері я повернулася додому та застала матір, вона лежала в напівсвідомому стані та важко дихала. Я ледве її підняла. Виявилося, вона з’їла чимало того, чого їй заборонено, от їй і стало погано.
– Ви про мене не піклуєтеся, тому і трапляється всяке. Смерті моєї хочете? – сказала мама.
Ну не можу ж я покинути роботу та сидіти з нею. Вона ще в силі доглядати за собою. Просто кілька років тому брат продав мамину квартиру та придбав собі трикімнатну квартиру. Тому він і забрав матір до себе. Гадки не маю, як мені бути з маминими капризами. Вона поводить себе просто жахливо, як дитина. Але її поведінка мене зовсім не тішить, на відміну від дитячих примх.