Іра була душею компанії, її сміх завжди лунав на будь-яких вечірках та зустрічах, з її жартів навіть найсуворіші хлопці та найскромніші дівчата посміхалися. Цим і полонила задорна дівчинка душу Ореста. Після того, як вони почали стосунки дівчину все рідше помічали серед друзів, постійно була лише біля нього.
Після одруження Ірина з головою поринула у домашні справи, а потім завагітніла і народила двійнят. Друзі, які давно її не бачили, могли б і зовсім не впізнати у цій змарнілій дівчинці колишню веселунку. Коли хтось наважувався запитати, чи у неї все добре, то вона з гіркою посмішкою відповідала: «Так, ти чому питаєш? Хіба щось не так?». Найбільше дивувало її колишніх подруг те, який одяг носила дівчина. Адже такі старі сукні навіть на секонд хенді не знайдеш, а раніше вона була справжньою модницею.
Минув час й Ірина зникнула. Містом щирилися різні чутки, проте жодна з них не давала відповіді на питання, чому жінка покинула такого чудового чоловіка, красиву домівку, яку він для них побудував та двох милих здорових діток. Здавалось, що у неї могло б бути чудове сімейне життя, а вона просто втекла від всього. Сам Орест ніяк це не коментував і його сім’я також удавала, що нічого не сталось.
Правду до рідного міста змогла принести колишня подруга Іри, Марічка, яка відправилась до столиці у відрядження Там вони випадково зіштовхнулися і розмова полинула сама собою. Всю ніч провели за розмовами: «Це саме та Іра, якою вона буда до заміжжя! Щебече, сміється, а як погарнішала! Столиця явно пішла її на користь!» – говорила подруга всім знайомим. Встигла її Іра розповісти й правду свого життя у казковому красивому «палаці».
– Знаєш, я коли його зустріла, то здавалось «це воно». Хотілось все і всіх покинути, аби з ним бути й не думала тоді, що у чарівному будинку, який він збудував, живуть і його батьки й сестра з сім’єю. Проте він все одно вважав себе господарем, а мене господинею. Вся інша родина для нього були гостями, тому і виходило так, що я була там прислугою. Готувала на всіх, за всіма прибирала, ще й могла отримати на горіхи, якщо щось було не ідеально. Потім стало ще гірше… Чоловік почав забирати зарплату, свекруха звідкись приносила старі сукні у них мусила ходити, а мій новий одяг віддали його сестрі! Коли намагалась заперечити, чи приховати якусь премію, то чоловік все одно дізнавався і доводилось тонни косметики на обличчя наносити, аби всі синці приховати…
Діти також ставилися до мене, як до персоналу. А хіба могло бути інакше, коли їх так татко й бабуся навчила? Хороший приклад дали! Зараз все змінилось. Я нарешті відчуваю себе людиною, сама заробляю, живу, дітям надсилаю подарунки, плачу аліменти, але вони поки не готові зі мною спілкуватися, я їх розумію…. До стосунків не готова поки, важко комусь довіритися після всього того, що пережила. Проте тепер точно знаю, що завжди спершу думатиму про себе, а не про інших.