Того вечора я довго не могла заснути, тим паче чоловіка поруч не було. Він працює фельдшером і тієї ночі мав зміну. Це була десь 11 година вечора, тому стукіт у двері мене насторожив. Чоловік повертався о 6 ранку, тому я тихенько відправилась поглянути у вічко, а там стояв мій чоловік, проте не сам… а з дитиною!
Я вже подумала, що божеволію, саме у той день ще й сильно голова боліла. Але це не було плодом моєї уяви. Це відбувалось насправді! Чоловік приніс додому кількаденну дитину!
Ой, забула ж розповісти, чого ж погнано себе почувала. У мене був 9 місяць вагітності, вже мала б народити, а дитина все не хотіла виходити на світ, от і світ від всіх болів та переживань перестав бути милим.
Чоловік розповів, як він знайшов немовля по дорозі на роботу. Зупинився покурити біля нашого під’їзду і почув дивний плач з дитячого майданчика. Його це насторожило, відправився туди, а там на першій же лавці лежав малюк. Звісно, він забрав його додому, аби воно не змерзло, викликав швидку допомогу. І доки він все це розповідав я зрозуміла, що хочу залишити цю дитину, хочу, щоб ця дівчинка була нашою.
У момент мого рішення я почала народжувати. Доля з мене дуже полюбляла пожартувати. Ми вирішили чекати швидку, самим не їхати, адже я могла народити просто зараз. Доки швидка їхала до нас (це тривало цілу годину!) я встигла народити й ми вирішили удавати, що відразу народили двійню. Звісно, лікар все зрозумів, ми поділилися з ним історією знахідки й він, оцінивши наш вчинок, погодився «підіграти нам». Так ми за одну годину знайшли доньку і народили синочка!
Перший час ми хвилювалися, що дівчинку почнуть шукати, але схоже вона так і не була потрібна своїй матері, тому росла у нас і ми любили її не менше ніж сина. Робили все, аби ця двійка мала щасливе дитинство.
Мене гріла думка про те, що Олеся живе з нами, я не могла уявити нашу родину без неї, а її у якомусь інтернеті, де ніхто не обійме й теплого слова не скаже.
Цього важкого року наші діти пішли у перший клас. Найкумедніше цьому те, що донька справді схожа на мене з татом, ніхто б і не подумав, що чужа. Має такі ж голубі очі, як я, і кирпатий носик, як тато.
Я стараюсь не думати про те, якби могло все обернутися у той вечір, якби чоловік не вирішив покурити, адже у такий час мало хто ходить, її могли й зовсім не знайти… І де лише такі горе-мами беруться?