Того дня в Олега все падало з рук, ще б пак, такий відповідальний день! У нього планувалась співбесіда з однією з найкращих компанії у країні, яка могла дати йому великий ріст та перспективи, на відміну від теперішньої роботи. Його машина давно так не мчалась по дорогах, доки один поворот не змусив її зупинитися – пробка. Чоловік почав ще більше нервувати, адже йому не можна запізнюватися й показувати себе невідповідальним, це могло б бути причиною того, що він упустить таку хорошу можливість.
Черга рухалась так повільно, що чоловік запізнився на кілька хвилин на співбесіду, надіявся, що шанс ще є, але секретарка його зупинила.
– Пробачте, ваш час вичерпався, запізнення рівняється тому, що ви не прийшли. Їдьте додому.
В Олега не було слів, він відчув, як все всередині нього розбилось. Він повернувся до машини й остовпів. Біля неї крутилась мила маленька дівчинка, років п’яти, мов чекала його, власника, проте поруч не було нікого, хто б був схожий на її батьків. Він не знав, як реагувати, адже неодноразово чув історії, як хтось підійшов до маленької дитини й батьки з’явилися нізвідки, почавши звинувачувати чоловіка у чомусь поганому.
Позаду з’явилась та сама секретарка, помітивши чоловіка, вона підійшла до нього й промовила: «Не переживайте, Катя не має родини, вона з дитячого будинку, він тут неподалік, часто звідти тікає і приходить сюди. Її тато раніше тут працював і машину паркував там само, де й ви, от вона й чекає вас, раптом її тато змінив машину? Горе яке ж, а дівчинці всього 5 років, а батьки загинули в автокатастрофі…»
Олег нарешті наважився підійти до дівчинки.
– Привіт, я дядько Олег, тебе як звуть?
– Привіт, я Катя.
– Ти когось чекаєш?
– Так, татуся. Він мене завжди залишав тут його чекати, доки на роботу біг, але його, мабуть, довго тримають.
Не встиг Олег відповісти, як позаду виникла жінка й відразу схопила Катю в обійми.
– Катю, ну скільки ж тобі пояснювати, що не можна тікати! Цілий день лише тебе і шукаю! Хіба так можна? Пощастило, що нам ще Іра зателефонувала… – промовляла жінка і вже тягнула дівчинку за собою, але щось Олега потягнуло зупинити її.
– Пробачте, але чи можна мені навідувати Катю? – після цього жінка оглянула чоловіка.
– Можете, звісно, але постарайтесь нічого її не обіцяти. Надіятися на диво у їхньому випадку потрібно в останню чергу.
Олег і сам не розумів, але весь наступний місяць він лише й чекав вільну хвилинку, щоб поїхати до Каті. Він настільки полюбив дівчинку, що прийняв для себе рішення – взяти над нею опікунство. Проте зробити це було не так легко, адже Олег був неодружений і це значно все ускладнювало. Проте Ольга Степанівна, та жінка з першого дня, запевняла його, що проблеми можуть виникнути, якщо її захоче взяти якась пара, а такого майже у них не трапляється, тому просто доведеться довго чекати.
Тоді Олег вперше задумався про заміжжя, почав оглядати всіх жінок, які його оточували й зупинився на Галі. Вона працювала з ним, її було десь близько 30 років, вона була тихою та спокійною, на вечірки не ходила, тому й кавалерів не мала. Для нього це був би ідеальний варіант. Тим паче він просто попросить її підіграти, а коли мине трохи часу, то вони розлучаться і кожен зможе жити власне життя. Таку пропозицію він її зробив у кафе, вона радісно погодилась, адже робить благе діло, на кілька хвилин він аж зачарувався її посмішкою, проте старався стримувати всі свої емоційні пориви, адже у них договір.
Перший місяць вони мусили жити разом, так їх запевнила Ольга Степанівна, адже можуть бути перевірки, проте після місяця молоде подружжя вже не збиралось роз’їжджатися. Минуло чимало часу, зараз в Олега з Галею троє діток, найстарша, Катя, головна мама й татова помічниця, адже менші братики дуже вередливі й пестливі.
От так і склалось, що чоловік шукав престижну роботу, а знайшов улюблену донечку і кохану дружину!