Мій Руслан намагається бути другом для всіх, окрім себе і своєї сім’ї. Він може обманювати мене, може обділяти дітей, може позичати в мами гроші, але не заради нас чи навіть себе, а заради чужих людей. Самі ми живемо швидше бідно. Я то в хімчистці працюю, то в кафе офіціанткою, дитину ще між цим у садочок відводжу, а Руслан невдаха-ріелтор, який займається тим, що здає квартири. Тільки вічно йому не щастить або з орендодавцями, або з клієнтами – хто обдурить на гроші, хто квартиру обкраде, а йому потім компенсацію виплачувати… Спасибі, що хоч від бабусі його квартира нам дісталася, і Руслан не “швець без чобіт”, але легше від цього не живеться.
Коли бувають хороші дні в чоловіка, він усі свої гроші або проп’є з друзями, або роздасть цим самим друзям. Найбільше мене злить, що у нього в приятелях водиться старий сусід. Сам на пенсії, нічого не робить, тільки вдома сидить і вказівки роздає – щоб Руслан йому вікна помив, продуктів купив, у лікарню його зводив. У нас ніби друга дитина з’явилася зі зморшками. Буває, Руслан і сам йому прагне продукти купити. Тобто дитині п’ятирічній ми не можемо купити цукерки чи полуницю, бо Руслану тоді не вистачить, щоб дідові зверху купити каші, хліб і молоко.
– У нього пенсія – копійки, ти ж знаєш.
– Ну так нехай йому родичі його допоможуть. Адже він вічно про дорослих онуків говорить, от нехай і підсоблять…
Але Руслан на це тільки рукою махає, мовляв, я нічого не розумію, і взагалі я егоїстка, ні про кого не думаю. А я якраз думаю! У нас дитина росте, скоро до школи, а на шкільну форму та інше тільки я відкладати маю, бо Руслан допомагатиме ближнім. Мати Тереза знайшлася! І адже не переконати і очі не відкрити на те, що люди використовують його.
Я вважаю, що спочатку потрібно себе і сім’ю забезпечити, а потім уже й про інших подумати можна. Ми ж не повинні все до копійки іншим віддати, а самі залишитися бідняками.