Повертаючись додому, Артур не міг припинити думати про дівчину, яка чекає на нього вдома. Вона вже називає себе його «нареченою», проте хлопець так не думає.
Познайомився він з Софією на якійсь вечірці, там вони випили добре і поїхали до нього додому. Коли зранку хлопець будив дівчину, адже йому потрібно було йти на роботу, і просив збиратися, то вона сказала, що її не має куди йти й вона поки поживе з ним. Від тих пір він її й не пробує виганяти, а от дівчина переконана, що він її любить і незабаром зробить дружиною.
Того вечора вони прямували на день народження близького друга, на вечірці якого й познайомилися. Там вони добре відірвалися, адже наступного дня був вихідний і можна було довше відпочити.
Поте наступного ранку все пішло не по плану і вже о 8 ранку до них у двері подзвонили.
– Доброго дня, ви до кого? – запитав здивовано сонний Артур, оглядаючи хлопця років 14, який стояв перед ним.
– Доброго дня, я до своєї сестри. Софія ж тут проживає? – відповів хлопець.
– Тут – відповів він, а тоді пройшов до кімнати, щоб покликати дівчину.
Сонна, розпатлана і з немитим вчорашнім макіяжем дівчина вийшла до хлопчика.
– Ой, любий, знайомся, це мій менший братик, Антон. Мама його до мене на канікули відправила. Ти ж не проти, що він у нас погостює?
Артур не став нічого відповідати, відправився заварити каву й спостерігав за Софією, яка розмістила брата у його вітальні й сказала поки подивитися щось в інтернеті, вручивши його ноутбук.
– Ну і що це означає? – запитав розлючено чоловік.
– Тобто? Ну це ж мій брат, майже одна родина, він трохи погостює, а потім поїде додому.
– І скільки триватиме це «трохи»?
– Три тижні канікул у нього.
Артур був дуже розлючений на дівчину, яка нахабно вдерлась у його життя, а тепер ще й приводить чужих людей додому. Виганяти він малого не поспішав, у голові не поміщалось, що батьки його так відпустили до сестри, не знаючи, як вона сама живе.
Проте найбільше його засмучувало, що у вій вихідний він не міг побути у тиші, адже зараз там господарювали чужі для нього люди.
Наступного дня він прокидається о 5 ранку, адже домовилися з товаришем їхати на риболовлю, попросив дівчину з її братом бути тих, коли повернувся. Вона ображено щось гаркнула, адже чоловік її так і не пояснив, куди зник на цілий день і чому планує пропасти завтра.
Наступний день був для Артура вдалим, вони наловили багато риби та чудово провели час. А коли ввечері відправився додому, то на нього чекала ображена Софія, яка ходила за чоловіком слідом і всіляко це демонструвала, а потім пояснила це тим, що її з братом нудно вдома.
– То хіба я вам заважаю піти прогулятися містом?
– Та ні, але ж для цього гроші потрібні, а тебе дома не має. Ти ж і досі не сказав, де вони лежать, хоча й не перший місяць разом.
– І не збираюсь говорити. Чому твої батьки відправили сина без грошей? Чому я зараз я маю давати гроші чужим для мене людям?
– Як це чужим? – ображено скрикнула Софія – Ми скоро однією родиною станемо!
– Софія, це остання крапля. Завтра ж відправляй свого родича якомога далі від моєї квартири.
Тієї ночі Софія спала окремо від Артура, а зранку, перед роботою, йог знову збудив дзвінок у двері. На порозі стояли незнайомі дядько й тітка. Виявилось, що то батьки його «непрошених гостей», які прийшли йому розповідати, як він негарно вчиняє з нареченою та майбутніми родичами. Цього разу нерви Артура не витримали, він повернувся до Софії й промовив: «Збирай свої речі, тобі пора додому, он твої батьки приїхали. А якщо будеш відтягувати, то вони всі опиняться під вікном! Даю тобі час до свого повернення з роботи!»
Коли чоловік повернувся, то у його квартири не було ні Софії, ні її брата і він нарешті зміг видихнути, адже у його житті настала довгоочікувана тиша та свобода.