На вулиці стояла старенька бабуся та продавала квіти. До неї підійшла молода дівчина. Але її увагу привернули не квіти.
– Бабцю, ви ще й фату продаєте?
– Так, продаю. Може одразу квіточки придбаєш?
– А що це за фата? І чому продаєте?
– Ой, доню, вона незвичайна. Всі, хто її приміряють, одразу виходять заміж.
Раніше ця фата була сніжно-білого кольору. Але час зробив свою справу. Зараз вона потьмяніла. Колись ще молодою бабуся одягла фату, і наступного дня знайшовся чоловік. А через тиждень зіграли весілля. Матір бабусі теж так заміж вийшла. Просто стояла перед дзеркалом та приміряла фату, уявляла себе принцесою. Через декілька днів вона зустріла хлопця, за якого згодом вийшла заміж. Сама ж бабця не вірила, що так може бути. Вона добре пам’ятає той вечір, коли приміряла фату та зустріла свого Михайла.
Бабця й уявити не могла, що саме він буде її чоловіком. Адже він не вмів ходити за дівчатами, все в нього виходило незграбно. Та це лише спочатку, пізніше вони з Михайлом прожили разом довге й щасливе життя.
– А у вас донька є? Якщо ця фата у спадок передається.
– Є, але вона боїться йти заміж. Тому жодного разу не приміряла фату. Так і сидить в дівках. Їй уже 38. То що, братимеш, доню?
– Не знаю навіть. Можна хоча б за місяць?
– Ну якщо ніхто її не придбає, то так.
– А якщо хтось купить?
– Тоді хтось інший вийде заміж та проживе щасливе сімейне життя.