Недавно я стала свідком дивної ситуації. А сталося все в черзі до кабінету Управління праці та соціальної політики. На годиннику була восьма година, а під кабінетом вже зібралась черга. Серед чималої кількості людей стояла молода пара: хлопцю на вигляд років двадцять п’ять, дівчині – мабуть, і двадцяти не було. Вона була вагітною.
Кожен, хто стояв у черзі, звернули увагу на їхню поведінку. У мене склалося враження, що їм абсолютно байдуже на всіх присутніх. Молодий хлопець гучно кричав, що він стане батьком сина. Я зрозуміла, що вони не місцеві, адже розмовляли обоє ламаною українською.
– Я так хотів сина, люба! Ти ж розумієш, ми скоро станемо батьками! Повірити не можу!
Він безперервно повторював одне і те ж.
– Уявляєш, це ж можна вже над іменем думати! Як назвемо? Може Байрактар? Чи на честь нашого Президента? А, мила?
Він не контролював себе. Хлопця чув увесь коридор. Думаю, в кабінетах його також було чутно.
А потім парубок почав перелічувати імена всіх рідних:
– А може в честь мого батька назвемо? Олександр…Саня! Чи твого? Петро…Петя! Ох! Або на честь мене! Степан! Литвинчук Степан Степанович. Ну звучить же!
А потім хлопець, не соромлячись, почав обіймати та цілувати свою вагітну жінку. Це виглядало надзвичайно невиховано з їх боку. Люди, котрі стояли в черзі, аж відвернулися, зате молодим, схоже, було абсолютно байдуже. Одна з жінок не витримала та зробила їм зауваження:
– Молоді люди! Прошу вибачення. Вам не личить так невиховано себе поводити. Не забувайте – ви не вдома. Всі повинні знати, як ви назвете сина? Чи бути учасниками ваших обговорень?
Тоді хлопець обернуся до жінки, провів її очима з ніг до голови, а потім мовив:
– Це вам, шановна, у такому віці краще вдома сидіти, а не язиком теревенити.
Його дівчина, замість заспокоїти хлопця, тільки засміялася. Стало зрозуміло, що для них така поведінка – цілком звичне явище. Вони й далі продовжили обійматися та цілуватися. Я просто мовчки спостерігала, хоч також хотіла зробити їм зауваження.
Згодом дійшла їх черга. Поки молода пара сиділа в кабінеті, я зловила себе на думці – вони ж стануть батьками. Як такі люди можуть виховувати дітей? А яка дитина в них виросте? Не думаю, що поява сина їх змінить.