Так трапилося, що квиток на потяг я придбала в останній день перед виїздом. Зазвичай я беру місце на нижній полиці. Але цього разу мені дісталося місце зверху.
На нижніх полицях вже було зайнято. Там лежали дві молоді дівчини. Судячи з їх розмов, вони були подругами. Я хотіла дочекатися провідниці на нижній полиці, але дівчата почали вимагати, щоб я звільнила їх місця. Довелося лізти нагору.
Я не встигла навіть повечеряти, тож вирішила перекусити. Але спочатку запитала в дівчат, чи можна, щоб я зайняла столик.
На що ті зверхньо глянули в мою сторону та мовили:
– Ви що не бачите, ми вже збираємося спати. Треба було швидше думати.
– І взагалі, якщо вам не підходять місця чи незручно, для цього квитки замовляють завчасно. Ми не винні, що ви обрали верхню полицю.
Тоді я почала виймати свою їжу та вміщуватися на верхній полиці, а що ж робити. Відкрила оселедець, намастила хліб з маслом. Але тільки я почала їсти, як раптом поїзд різко загальмував. Всі мої канапки та оселедець полетіли вниз.
Мені стало і смішно, і грішно. Бо оселедець впав на голову одній із дівчат. Її обуренню не було меж. Вона почала витиратися серветками.
– Ви хіба не знаєте, як потрібно їсти в потязі та як себе поводити? – кричали вони обидві.
Жінка, котра лежала напроти мене на верхній полиці, мало не впала зі сміху.
– Пробачте, але ж я ненавмисно, – сказала я, збираючи з підлоги залишки своєї вечері.
Ясно, що не таку вечерю я планувала. Але частково в цьому і їхня провина. Адже якби дівчата від початку дозволили мені їсти за столом, цього б не трапилося.
Всю ніч ми чули запах оселедця в купе. Думаю, та дівчина й сама мріяла чимшвидше помити волосся, бо від неї несло запахом риби. Але в потязі, звісно, ніде помитися.
Їсти я й далі хотіла. Але все одно після цього випадку я переконалася, що закон бумеранга таки діє.