Декілька років потому я все ж ризикнула і змінила своє життя кардинально: звільнилась із посади помічника юриста і вирішила взяти кредит на відкриття кафе. Хоч це й був великий ризик, бо за кредит могли відібрати й квартиру, але все ж у мене все вийшло. Зараз я вже відкрила ще два кафе, та найняла гарних адміністраторів. Я немало заробляю і вже практично не працюю, лише контролюю всі процеси.
Це була моя мрія всього життя — стати бізнесменом. Звичайно, батьки казали, що це не жіноча справа, але все ж я мала свою думку на рахунок цього. Мама все життя була домогосподаркою, тож вона вважала, що завдання жінки це лише виховувати дітей і готувати їсти. Я ж була переконана, що ніколи не буду такою як вона.
Коли я пішла вчитись на юридичний факультет, я все одно знала, що якщо й стану успішним бізнесменом, то мені знати закони ніколи не завадить. Закінчивши навчання, я влаштувалась на роботу помічника юриста, але поміж це я вивчала онлайн-програму бізнесу. Хоч я й розуміла, що поки грошей на відкриття власного бізнесу у мене не було.
Через рік часу я зустріла свого надійного чоловіка. Згодом ми одружились, народила сина, і якось непомітно усі плани й мрії забулись. Після декрету я повернулась на свою роботу. Та через шість років я вирішила, що досить. Я далі горіла бажанням перестати сидіти в офісі й працювати на чужу людину. Я була впевнена, що готова відкрити свою власну справу. Чоловік звісно був проти, мовляв, що зараз не час брати такий великий кредит, адже ми тільки що за квартиру розрахувались, син йде у другий клас, а що якщо нічого у нас не вийде? Та я вирішила все ж ризикнути, послухати те, що велить мені моє серце.
І ось я відкрила свою власну справу – кафе. Зараз у мене два кафе, великий штат працівників і адміністратор, який управляє. Звісно, я щодня навідуюсь у заклад, але сама я вже практично не працюю, я лише слідкую за процесом аби усі мої накази виконувались. Це також не легко і забирає не менше часу ніж що будь. Я маю більший дохід ніж мій чоловік, хоч він увесь свій час працює на заводі молочної продукції й підвищення за роки роботи він не отримав.
І тут мій чоловік повідомляє мені, що він звільняється, бо каже, що я можу сама забезпечити нашу сім’ю. Мені це не сподобалось і я висловити йому своє невдоволення, як може він, чоловік, сидіти вдома без роботи? Та потім я дізналась, що мій чоловік вже два тижні не з’являється на роботі і його звільнили.
Я вирішила поговорити із чоловіком, що якщо він відмовляється ходити на роботу, то повинен тоді виконувати усі домашні справи, а не просто лежати на дивані й чекати поки дружина принесе гроші. Тепер, я сказала йому, що коли я прийду додому то вдома має бути чисто, посуд має бути вимитий, і вечеря приготовлена. Чоловік обурився, але я сказала йому, що це моя така умова, якщо він хоче, щоб я забезпечувала нашу сім’ю.
Але моєму чоловікові було байдуже, за цілий день він нічого не зробив, і потім ситуація не помінялась. Пробувши із ним ще місяць, я зрозуміла, що мені буде простіше без цього «лежачого тіла», тобто мого чоловіка. Я подала на розлучення, а сину пояснила ситуацію і сказала, що він буде бачитись із татом тоді, коли він хоче, і він мене зрозумів.