Мене завжди дуже ображало, коли рідні жартували про те, що мене їм підкинули або в пологовому будинку переплутали, бо зовні я не схожий на своїх батьків або дідусів із бабусями. Батьки, звісно, просто жартували, старша сестра теж жартувала, а от із батьками батька була зовсім інша історія. Їх влаштовувала одна внучка, і дідусь, наскільки я знаю, кілька місяців із татом не спілкувався через мою появу на світ. Причина – зайві витрати на дитину. Вони й так мене не хотіли й не любили, а я ще й народився смаглявим, чорнявим, із карими очима, тоді як моя сім’я всі русяві й із зеленими очима.
Дідусь не дуже ставився до моєї мами, бо підозрював її в зраді і мене звав “чужим онуком”. Поки моїй старшій сестрі діставалася дідусева і бабусина підтримка і любов, поки їй все купували і балували, мене навіть не хотіли взяти до себе на вихідні. Я постійно ріс у їхній нелюбові, і хоч би як не підтримували мене батьки, я все одно почувався не у своїй тарілці.
Коли я виріс і начебто переступив через це, а дідуся з бабусею за татовою лінією не стало, я особливо ні на що й не сподівався. Був упевнений, що квартиру вони заповідають своєму єдиному синові – моєму татові. Але вони переписали її на мою сестру. Зрозуміло, вона була старшою і в неї вже був молодий чоловік, а я тільки вчився в коледжі, і квартира їй була потрібніша, але я вважаю це несправедливим. Чому житло дісталося тільки їй?
Заради дідуся ми з батьком здавали тест на батьківство, а з часом я навіть став більше схожий на тата, але це нічого не змінило для його рідних. Як був я чужим, так і залишився.
Не розумію, за що мене недолюблювали весь цей час. Хіба я зробив щось погане, народившись просто невчасно і не таким, як хотів дідусь?