Аліса і Слава зустрічаються вже два роки. Живуть кілька місяців разом, переїхали у квартиру моєї мами. Була думка продати її або здавати, але в сина стрімко почали розвиватися стосунки, і ми з дружиною вирішили віддати квартиру їм. Це звичайна двокімнатна квартира в хрущовці, на першому поверсі. Ремонт там проводився вже дуже давно, бажано оновити. Нині молоді все хочуть у європейському стилі, щоб стіни білі, підлоги дорогі й люстри без надмірностей. Ми тому й розраховували, що одразу після переїзду Слава почне ремонт, а він усе відкладає й відкладає.
Дружина підмовила мене з’ясувати в нього, чому не поспішають, а він сказав, що вся справа в Алісі. Вони обидва живуть у квартирі, порівну платять комуналку та інтернет, термінові ремонти сантехніки або ще чогось, але вкладатися в шпалери, ламінат та інше вона не хоче. Оскільки вони тільки зустрічаються, а не розписані, вона боїться вкласти свої гроші в житло, яке їй може і не дістатися.
Що за споживацьке ставлення? Квапить сина одружитися з нею, живе на всьому готовому і навіть не хоче копійки вкласти в майбутнє. Якби Славік не збирався одного дня зробити їй пропозицію, навіщо б кликав її жити разом? Дружина на боці Аліси, каже: “Спокійніше заміжня”. А яка різниця заміжня чи ні, якщо вже живуть таким собі цивільним шлюбом?
Гадаю, Аліса просто сподівається, що Славік усе за власний рахунок відремонтує і зробить.