В наш час молодь свій вільний час проводить не так весело, сидять у телефонах, не гуляють на вулиці із друзями, рідко дихають свіжим повітрям і все своє дозвілля зависають у соціальних мережах. Раніше ж було інакше, друзі були наше все, на навчання разом, ввечері на дискотеку, і дівчата і хлопці. А зранку прокидаєшся й на пари поспішаєш, весело…
Так і познайомилась Вероніка із Максимом. Одного вечора, після дискотеки Максим вирішив провести дівчину до гуртожитку, так все й закрутилось. Через декілька місяців зустрічань, цілий гуртожиток святкував весілля Вероніки й Максима. Пролетіли студентські роки, усі пороз’їжджались, залишились лише спогади за такими прекрасними молодими роками.
Одного дня до Вероніки й Максима в гості приїхав їх найближчий друг – Юра. Такі були раді його бачити, цілий вечір присвятили спогадам. Максим рано вранці поїхав на роботу, а Юра залишився вдома із Веронікою. Оскільки їх друг планував гостювати у них декілька днів, то запланували ввечері сходити у кіно, та й містом прогулятись, ввечері місто по особливому красиве. Вероніка, поки чоловік на роботі, вирішила зайнятись домашніми справами, прибрала у квартирі, приготувала їсти й напрасувала одежу на вечір. Юра її трохи підбадьорював, розказував історії, допоки вона була зайнята, як раптом Вероніка потягнула ганчірку і наче щось блиснуло.
Коли підняла, то мало не зомліла, в руках вона тримала сережку, але не свою. Злість, образа, розчарування, сльози, емоції переповнювали Вероніку. Юра намагався її заспокоїти, але Вероніка так гірко плакала думаючи, що її Максим їй зраджує. Коли вона трохи заспокоїлась, то попросила аби Юра не казав нічого Максиму про знахідку, бо вона знає, як вона його провчить. Але не зміг Юра стримати язика за зубами й розповів Максиму про знахідку, але про те, що його дружина збирається провчити – не встиг сказати.
Та сказаного виявилось досить, Максим відразу накинув куртку і вибіг з квартири, наче ошпарений. Вероніка повільно одягалась, коли чоловік на неї дивився. У Вероніки наче побіліло лице, коли вона побачила в чоловіка браслет, на якому була причеплена така ж сережка, як і вона найшла напередодні.
– Кохана, я робив для тебе браслет своїми руками, але я вдома нещодавно загубив одну прикрасу. Я прошу тебе, примір його, він личить твоїм прекрасним очам. Вероніка була дуже здивована такому повороту подій, і водночас щаслива, що все-таки її чоловік кохає і ні в кого в нього іншого немає.