Ангеліна була гордістю своєї матері, досягаючи успіху в усьому, що вона робила. Вона була відмінницею і талановитою музиканткою, якою всі захоплювалися. Проте вона не мала друзів, вирішивши присвятити весь свій час навчанню та музиці. Її життя здавалося ідеальним, вона ніколи не скаржилася і не влаштовувала сцен.
Сусіди дивувалися її спокійній поведінці, навіть у дитинстві. Ангеліна ніколи не плакала і не влаштовувала істерик. Здавалося, що у її мами було все, на заздрість усім навколо. Після завершення навчання дівчинка вирішила переїхати до іншого міста, залишивши мамі листа. Насправді Ангеліна зневажала свою матір і не хотіла мати з нею нічого спільного, але приховувала свої почуття, прикриваючись відповідальною роботою.
Ніхто не міг собі уявити, який безмірний біль переживала Ангеліна. За ідеальним фасадом її життя було постійною боротьбою. Її мати була непередбачуваною, а найменша помилка призводила до жорстокого покарання. Батько покинув їх, коли дівчинці було лише два роки, залишивши в будинку з білими стінами, де навіть за пляму карали насильством.
У коледжі у них були лекції у психолога й от вона отримала завдання. Воно спричинило емоційний зрив для Ангеліни, адже полягало у тому, щоб знову зробити щось ідеально, що нагадало її про її маму, оскільки вона боялася видавати будь-які звуки, які могли порушити настрій її матері, або зробити будь-яку помилку, яка могла б її засмутити. На останньому курсі навчання вона втекла до нового міста, шукаючи розради від свого неспокійного минулого. Хоча спочатку їй було важко, вона знайшла свою опору і побудувала нове життя, якомога далі від насильства з боку матері.
Тепер, коли у неї все добре, Ангеліна залишається на відстані від матері, вирішивши розірвати всі зв’язки з жінкою, яка колись завдала їй стільки болю. Попри ілюзію досконалості, шлях дівчинки до здорового та щасливого життя залишається свідченням її стійкості та сили.