З Ігорем я познайомилась в університеті, ми відразу знайшли спільну мову, здавалось, що ми споріднені душі, а потім почався карантин, бачилися ми рідко, тому й нас були стосунки на відстані. На Новий рік Ігор зробив мені пропозицію і ми планували через рік одружитися, але viuна ввела свої корективи у наше життя.
У січні моя мама встигла познайомитися з Ігорем, він спеціально для цього приїхав до нас у гості й мама сильно дивувалась, як він когось її нагадує, мені й самій мій наречений здавався знайомим, але я думала, що це ознака рідної душі.
Чимало наших спільних знайомих говорили, що ми, як дві краплі води й зовнішньо, і внутрішньо, а ми лише цьому тішилися й сміялися.
Мій Ігор та його батьки жили в Ірпені, тому 24 лютого я зателефонувала їм й сказала, щоб вони негайно їхали до нас. Ми з мамою живемо на Рівненщині. Вони добиралися до нас цілий день, мама готувалась до їх приїзду з особливою ретельністю. Попросила бабусю поки пожити з нами, а сама підготувала їм її будинок. І коли вони нарешті увійшли у дім, то моя мама остовпіла, а потім вдарила по обличчю мого майбутнього свекра.
– Мамо, що ти робиш? – крикнула я.
– Доцю, ти хотіла знати, хто твій тато, так ось! Він стоїть прямо перед тобою! – гаркнула мама.
Після цього все в очах потемніло, я знепритомніла. Відкачувала мене вся родина, але вже у нас вдома. Ігорева родина залишилась у бабусиному будинку і мама попросила їх доки не приходити.
Отже, весь цей час Ігор був моїм братом, а мій свекор моїм батьком… У мене не знайдеться слів, щоб описати все те, що я відчувала у той момент, проте я зненавиділа того чоловіка, який мав стати моїм свекром.
Про свого батька я знала небагато. Мама з ним познайомилась на морі, у них був курортний роман, потім він приїздив до неї додому, обіцяв одружитися, а коли дізнався про вагітність, то зник зі словами, що не готовий до сім’ї. Виявилось, що у цей момент у нього вже була інша жінка, яка була вагітна моїм нареченим… точніше, братом…
Весілля ми скасували, з Ігорем тепер я не хочу мати нічого спільного, він став мені огидний, як і вся його родина, він намагався зі мною поговорити й залишитися хоча б друзями, проте я цього не хочу.
Можливо, неправильно перекладати провину батьків на дітей, але я не хочу, щоб мене хоч щось пов’язувало з цією людиною!