Хатина Надії була аж у кінці села, а попереду був глибокий ліс. Туди рідко люди гуляти ходили, адже можна було зустріти різних звірів. Ця історія трапилась з жінкою на початку зими. Одного сонячного ранку до її подвір’я підійшла вовчиця, була вона дуже зморена та худа.
Побачивши погляд вовчиці, жінка відразу зрозуміла, що боятися її нічого. Винесла тварині залишки курки, яку сама ще вчора приготувала, кинула, а тоді пішла ближче дверей. Чим далі відходила Надія, тим ближче підходила вовчиця.
Жінка давно живе у цій місцевості, тому знає, що тварини ніколи так просто до людей близько не підходять, значить вовчиця опинилась у дужне скрутному становищі й іншого виходу у неї просто не було.
Тварина продовжувала навідуватися до літньої жінки, а та її давала щось поживне. Вона ніколи сама курей не крала, брала лише те, що дають, а тоді поверталась до лісу. Коли дізналися про це односельці, то почали сварити жінку, проте вона не збиралась припиняти допомагати новому другу.
Згодом вовчиця зникла й Надія хотіла вірити, що її більше просто не потрібна допомога. Односельці ж змогли здихнути з полегшенням. І лише тиждень тому Надія знову побачила знайому вовчицю поблизу двору, проте цього разу вона прийшла не одна, а привела двох вовченят, які стояли позаду мами.
Надія все зрозуміла. Вовчиця прийшла її подякувати за допомогу, адже вона все її ділила з дітками. І це останні її відвідини, вона прийшла попрощатися з доброю людиною…
Здогадки Надії справдилися. Вовчиця дійсно приходила попрощатися, адже більше поблизу вона не з’являлась та й селі не чути вовчого виття.