У нашому класі навчалася дівчина. Звали її Катерина. Вона була такою ж, як усі. Нічим не відрізнялася від своїх однокласників. Мала достатній рівень навчання, однак у неї добре виходило розв’язувати математичні задачі. Це їй вдавалося краще за всіх. Дівчина була тихою та вихованою, ніколи не сміла перечити вчителям, товаришувала з однокласниками.
Катя часто брала участь у шкільних олімпіадах, займала там перші місця. Мама дівчинки була прибиральницею у тій же школі, тож Катерина після уроків завжди допомагала їй. Прибирала в класах, підмітала. Над дівчиною не раз насміхалися однокласники, але вона не звертала уваги на їх слова. Допомога мамі була куди важливішою. Зрештою, згодом всім набридло її зачіпати, тому учні з розумінням ставилися до Каті, деякі допомагали їй прибирати. Приносили воду, тягали парти.
Світлана Петрівна була вчителькою хімії. Чимало учнів не любили її та прозивали Жабою. Жінка була надзвичайно корисливою, тому її “улюбленцями” були учні, чиї батьки були заможними. З тими, хто був бідніший, вона спілкувалася зовсім по-іншому. А Катю вона не любила хоч би що. Коли дівчинка не знала відповіді, чи щось не могла пояснити, Світлана Петрівна починала своє. “Ти ніхто”, “такі, як ти, нічого не досягають в житті”, “ти хіба робиш шкоду”. Катя отримувала сповна. З нею вчителька розмовляла без жодних церемоній. Дівчині було неприємно чути такі слова, але вона мовчки все це терпіла. Навіть мамі не розповідала.
Якось під час уроку Світлані Петрівні вдалося неабияк зачепити дівчину. “Дочка прибиральниці навряд чи колись може стати керівником, так само як дочка керівника ніколи не стане прибиральницею”. Ця фраза на все життя запам’яталася дівчині. Після цього вона вирішила будь-що добитися успіху. На це пішло чимало сил та часу.
Минуло п’ятнадцять років. Учні вирішили зробити зустріч випускників. На свято прийшла і Катерина. Навіть деякі вчителі були присутні, не обійшлося без Світлани Петрівни. Вона змінилася, постаріла, але характер залишився той самий. Вчителька почала розпитувати учнів, чого ті досягли в житті, ким стали. Потім її погляд зупинився на Катерині. “А ти, напевно, як твоя мама, миєш підлоги?” – іронічно запитала Світлана Петрівна. На що дівчина спокійно відповіла: “Та ні, в мене власний салон краси”.
– О, перукарка чи педикюрниця? Теж мені професія! – далі продовжила вчителька.
– Я керівник салону краси. До речі, заходьте при нагоді, – спокійно відповіла Катерина.
Вчителька враз змінилася на обличчі. Вона вже не посміхалася, як спочатку. Коли Жаба вирішила піти додому, бо її настрій був зіпсований, Катя попросила свого водія відвезти вчительку додому. Цим самим ще більше зіпсувала її настрій. Всю дорогу Світлана Петрівна сиділа сама не своя. Її неабияк вразило почуте.
Насправді ця історія є дуже показовою, адже ніхто не знає, як обернеться життя. Не варто принижувати інших та насміхатися з них.