Донька та син відмовилися від мене. Я надіялась, що, коли подорослішають, то вони зрозуміють, що мають бути опорою для мене, проте життя внесло свої корективи.
Мого чоловіка не стало, коли меншій доньці було 4 роки, а сину 6 років, тому мені доводилось тягнути все на собі. Окрім роботи медсестрою я мала підробітки, інколи їздила на заробітки, коли діти до бабусі їхали на літо, робила все, аби їм краще життя забезпечити. Про себе думати у мене часу не було. Інколи здавалось, що я більше не можу, а потім я дивилась у маленькі дитячі очі та розуміла, що для них готова гори звернути. Завжди старалась, щоб вони були нічим не гіршими від своїх однолітків, росли вихованими дітьми, які розуміли, що мамі потрібна допомога. Я думала, що, коли подорослішають, то будуть добрими, чуйними та надійними, але все обернулось проти мене.
Після закінчення школи обоє не змогли самостійно вступити в омріяні університети, тому я брала на платне навчання кредити. Було важко, могла спати по кілька годин на день, проте для них хотілося старатися. Думала, що на старості мені це добрим словом згадають…. Потім допомагала їм роботу знайти, коли онуки з’явилася, то ніколи не відмовлялась посидіти з ними, інколи на ціле літо їх до мене віддавали. Зараз онуки ходять у школу, більш дорослі, тому і моя допомога дітям тепер не сильно потрібна.
Недавно я потрапила у лікарню. Знепритомніла у сусідки вдома, викликали швидку і мене забрали. Вже звідти я вирішила спочатку зателефонувати сину, розповіла, що у лікарні й потрібно ліки. Він сказав, що приїхати не зможе, бо багато робочих справ, тому надішле гроші сестрі, щоб та купила все потрібне. Наступного дня донька приїхала, купила все по списку лікаря, посиділа зі мною пів годинки, поскаржилась на життя і свої проблеми й жодного разу не запитала, як я себе почуваю. Весь наступний місяць діти мене не провідували, інколи приходила та сама сусідка, у якої я гостювала.
Перед випискою з лікарні прийшов лікар й повідомив, що мені потрібен буде особистий догляд, тому краще перший час пожити з кимось з дітей. Вирішила знову спочатку телефонувати сину, він навіть не дослухавши, переклав відповідальність на сестру. Вдруге донька приїхала дуже незадоволена, що знову брат послав її. Вона помогла мені зібрати речі і я повідомила, що лікар рекомендував особистий нагляд. Це дуже обурило мою доньку, вона почала телефонувати братові й сваритися з ним, мов у неї робота і вона не має часу сидіти наді мною. Про те, що її відповів син запитувати не стала.
Донька відвезла мене додому, я не стала її просити залишитися, змирилась. Вона дуже зраділа і швидко поїхала у справах. Я вирішила попросити допомоги у сусідки, яка весь цей час мене навідувала. Зараз не дає мені спокою думка, що мої діти перетворилися у таких черствих нелюдів, яких не цікавить власна мама. І коли я зробила ту невідворотну помилку?