Коли Матвій запросив мене на побачення, я знала, що він вже був p0злyчeнuй. Ми зустрічалися з ним сім місяців, і тоді він познайомив мене зі своєю дочкою. Рідна мама покинула сім’ю, коли Аліні було чотири роки. Ми швидко знайшли спільну мову з дівчинкою. Згодом Матвій запропонував мені вийти за нього заміж. Я погодилася.
Ще перед весіллям ми обговорили з чоловіком усі питання, які стосувалися його доньки. Адже його колишня дружина не зникла, а щовихідних бачилася з дівчинкою. Тож я не втручалася у виховання Аліни, оскільки для цього в неї була мама.
Мене все влаштовувало. Я дуже любила свого чоловіка, але вважала за потрібне не втручатися у виховний процес його дитини. Я була згідна робити з нею уроки, проводити час, купляти їй речі, але не більше.
І спершу все було чудово. Ми втрьох добре проводили час, часто гуляли, влаштовували сімейні вечори.
Мені справді все подобалося. Допоки одного разу Матвій не став робити мені зауваження стосовно поведінки Аліни. От недавно трапилася дуже неприємна ситуація. Я приготувала вечерю, накидала всім їсти, а Аліні не сподобалася страва. Замість сказати про це, вона просто почала випльовувати всю їжу на стіл. Потім встала з-за столу та мовчки пішла до своєї кімнати.
Дівчині я нічого не стала говорити, а от Матвію одразу висловила своє невдоволення. “Це твоя донька. Поговори з нею та поясни, що так робити не годиться”, – сказала я. Але чоловік почав поводити себе просто жахливо. Він кричав, звинувачуючи мене в тому, що це моя робота – навчити Аліну хороших манер.
Відтоді наше життя дуже змінилося. Я забула про адекватні, спокійні розмови з Матвієм. Кожна наша бесіда закінчувалася сваркою. Та й стосунки дуже зіпсувалися. Між нами не було ні хорошого ставлення, ні пристрасті.
Чоловік і досі всі “проколи” своєї доньки вважає моїм недовихованням. Невже такими питаннями повинна займатися я? У Аліни ж є рідна матір. Я не знаю, скільки ще зможу терпіти таке ставлення до себе. Розлучатися не хочу, але й терпіти також не збираюся.