Я дуже кохаю Світлану, але вже довгий час почуваюся винним. Довгий час я вже не можу задати своїй дружині лише одне запитання, адже боюся отримати на нього ту відповідь, яка мене лякає.
Коли я зустрів Світлану, то вона вже зустрічалася з моїм другом Владом, але я з першого погляду зрозумів – моя! Мені здалося, що вона теж одразу зрозуміла, що я саме той чоловік, який їй потрібен. Вона з часом покинула Влада, наші стосунки розвивалися стрімко. Вже через кілька місяців я зробив їй пропозицію.
Світлана відразу говорила про дітей, хотіла повноцінну сім’ю, але я хотів займатися своєю кар’єрою. Я маю воєнну спеціальність, тому часто ми можемо переїжджати в різні міста, та й хотілося бути впевненим у майбутньому. Одного разу ми через це дуже сильно посварилися, якраз перед моїм від’їздом, бо я мав їхати захищати нашу країну.. Мене не було вдома два місяці. Я приїхав, бо отримав травму. Коли я повернувся, ми зі Світланою помирилися. А вже через тиждень вона сказала мені, що вагітна.
Я спочатку був дуже щасливий, не сердився. Але потім знайома мені сказала, що в час моєї відсутності бачила, як Світлана сиділа у кафе з Владом. Річ у тім, що я кілька разів погоджувався на дитину, ми намагалися, але щось не виходило. Тому коли я дізнався про побачення дружини з її колишнім, відразу подумав про зраду.
Зараз нашому сину вже чотири місяці, а мої підозри досі не зменшилися, тим більше, що у мене та Світлани волосся від природи світле, а хлопчик народився з дуже темним, як раз таким, як у Влада. От і що мені робити? Ніяк не можу наважитися запитати у дружини, чи від мене син, чи ні.