– Добрий день.
– Добрий день. Це Богдана?
– Богдана це моя мама. А мене звати Софія. Вона зараз не може підійти, попросила мене підійняти слухавку. Вам щось треба?
– Передайте, будь ласка, що їй телефонувала Христина. Гадаю, вона знає. Нехай вона обов’язково мені передзвонить, це дуже важливо.
– Гаразд.
– Минуло десять хвилин. З ванни вийшла Богдана.
– Доню, хтось телефонував?
– Так, мамо. Якась жіночка. Сказала, що її звати Христина. Просила, щоб ти їй передзвонила.
І тут Богдані все стало зрозуміло.
Софія зовсім не знала, що Христина – це рідна сестра її мами. Богдана не бачила свою сім’ю вже більше, ніж двадцять років. З моменту, коли пішла з дому. Жінка не підтримувала близьких стосунків зі своїми рідними. Доньки та чоловік – її найближчі люди.
– Доню, дякую, що відповіла.
– Мамо, на тобі лиця немає. Щось трапилося? Може мені краще заблокувати той номер.
– Не потрібно. До речі, мені здається, Ілона вже тебе зачекалася.
– Ой точно. Мамо, якщо треба, я можу залишитися з тобою.
– Все гаразд, не переживай за мене.
Софія побігла на вулицю, де на неї вже давно чекала подруга. Богдана підійшла до вікна, щоб переконатися, що все гаразд.
Богдана почувала себе розлючено. Минуло стільки часу, мало б стати легше, але образа та гнів залишилися.
Двадцять років тому Богдана святкувала своє вісімнадцятиріччя. Свято було на дачі в рідних. Будинок був великий. Тож Богдана вирішила запросити всіх своїх друзів.
Дівчині настільки був не до вподоби увесь цей галас, що вона вирішила сховатися на кухні. Незабаром її знайшла подруга.
– Ой, поки я тебе шукала, думала, що ти вже пішла. А потім згадала, що дача твоя, куди ти дінешся. Ходімо за мною.
– Куди?
– Просто іди.
– Ти погано себе почуваєш?
– Ні, все гаразд. Ходімо, я покажу тобі, кому зараз точно добре.
Подруга схопила Богдану за руку та повела її в кімнату.
– Тут же зачинено. Що не так.
– Зараз я тобі все покажу.
Подруга відчинила двері. Богдана помітила на ліжку дві постаті. Це була її рідна сестра та хлопець.
– Ні, цього не може бути.
– Сестро, пробач. Ми не хотіли, – кричала Христина.
– Не хотіли, кажеш. Бачу, хотіли. Ще як!
– Нам краще піти звідси, – сказала Богдані подруга та взяла її за руку.
Після того випадку Богдана два тижні жила на дачі. Їй не хотілося повертатися додому. Мама вимагала вернутися. Вдома Богдані повідомили страшну звістку – Христина вагітна. Від Ярослава. Подобається це їй чи ні, але сестра виходить заміж за хлопця, котрого любила Богдана.
Дівчина йшла до своєї кімнати не відчуваючи ніг. Тепер у неї немає нікого, хто б її розрадив. Найрідніші люди зрадили її. Мама кілька разів намагалася увійти до Богдани, але дівчина не хотіла ні з ким розмовляти.
– Дай їй спокій. Перейде, – сказав байдуже тато.
Вже на ранок Богдана пішла з дому. Вона зібрала речі та пішла, залишивши записку, що більше ніколи не повернеться. Богдана так і зробила.
Спочатку вона з подругою орендувала квартиру. Богдана навчалася в інституті, а згодом знайшла хлопця та вийшла за нього заміж. До неї не раз доходили чутки, що батьки шукають її. Але Богдана на це не зважала.
Чому Христина з’явилася в її житті та як знайшла номер сестри, для Богдани було загадкою. Вона гадки не мала, як склалася доля сестри та де зараз її батьки. Вони чужі для неї.
Богдана відійшла від вікна, взяла в руки телефон та заблокувала номер Христини.
– Треба змінити номер, – подумала вона про себе.