Правду кажуть: “Життя прожити – не поле перейти”. За все рано чи пізно потрібно відповідати. Євгенія знає про це, як ніхто інший. І вона колись була молодою, красивою дівчиною, яка водила хлопців за ніс. Їй дуже подобався один хлопець, але той не звертав на неї уваги. Тоді за дівчиною став бігати настирливий Назар. Євгенії було все важче протистояти його знакам уваги.
А якось на весіллі своєї найкращої подруги вона зустріла хлопця, який вже довгий час дуже сподобався їй. При розмові Євгенія таки наважилася відкрити Антону душу та призналася у своїх почуттях. І, як виявилося, хлопець також не байдужий до неї, просто не хотів здаватися настирливим. Того дня вони увесь вечір провели удвох. Відтоді Євгенія більше не дивилася на тих, хто бігав за нею. Коли ж Назар дізнався, що Євгенія знехтувала його почуттями, то не на жарт образився й тільки чекав нагоди, щоб помститися.
Якось пізно ввечері дівчина поспішала додому з дня народження подруги. Була осінь, тож на вулиці було темно та холодно. Антона не було поруч, щоб провести її. Вона швидкою ходою ішла вулицею, коли почула позад себе чиїсь кроки. Як тільки оглянулася, помітила позаду себе Назара. Дівчина зупинилася, але й гадки не мала, що буде далі. Хлопець вмить повалив її на землю. Хоч як вона не виривалася, але не мала сил протистояти йому.
- Два тижні Євгенія не виходила з дому. А дізнавшись про свою вагітність, хотіла накласти на себе руки. Тільки тітка вмовила її не робити дурниць, а вийти заміж за Антона та приховати від нього всю правду.
Так минуло двадцять сім років. З Антоном вони жили душа в душу. Давно забула Євгенія ту історію. Чоловік дуже любив сина. Все б нічого, але Євгенії дуже не до вподоби була дружина сина, адже та навіть не підпускала Євгенію до онуків.
Якось спересердя Євгенія кинула невістці, що діти в неї не від Богдана. І що думаєте? Невістка довго не думала, зробила тест на спорідненість. Причому матеріали взяли у всіх: в Євгенії, Антона, Богдана та свої. Тоді й справді підтвердилося, що Антон не рідний батько Богданові.
Через це Євгенія наважилася розповісти чоловікові правду, яку стільки часу приховувала. Але він нічого не хотів чути, а мовчки почав збирати речі. Лиш на прощання додав: “Якби ти одразу у всьому призналася, я б тебе пробачив. А поки що я не можу переступити через себе. Як ти могла все життя мене обманювати?”