– Синку, приїжджай якомога швидше, батько в лікарню потрапив. Потрібні дорогі ліки та догляд, – пролунав заплаканий голос мами.
– Я зараз в Німеччині, тільки в суботу приїду в Київ, і одразу до вас. Зачекайте трохи. Мамо, сама розумієш…робота, – відповів син та поклав слухавку.
Віталій вже давно працює у провідній компанії та часто їздить за кордон на конференції.
Сьогодні в нього важлива конференція. Син так і не встиг провести батька в останню путь. Після похорону тата Віталій запропонував мамі переїхати до нього в столицю, але та відмовилася. У нього тут розкішний будинок, домашній персонал.
– Не поїду, синку. Мені вдома добре. Ти весь час на роботі, а я сама буду. Що мені робити?
Минуло сім місяців. Мама Віталія відправилася жити в будинок для літніх людей.
Син час від часу відвідував її, але це було нечасто. Зате тут у жінки хоч було з ким поговорити.
Якось під час конференції за кордоном Віталію подзвонили:
– Добрий день, Віталію Івановичу. Вашій матері погано. Приїдьте, будь ласка. Син миттю придбав білети додому. Вже наступного дня він стояв у будинку для літніх людей.
Зайшов та побачив маму, яка лежала на ліжку. За цей час вона дуже постаріла.
– Мамо, що я можу зробити, щоб ти відчувала себе щасливою?
– Синку, ти можеш допомогти. Потрібен холодильник, а то в нас один на всіх. Треба телевізор, бо старий зламався. Є в нас радіо, але й воно вже не годиться. Потрібен новий посуд. Інтернету не треба, краще книг пару привези, – важко мовила жінка з останніх сил, – знаю, ти можеш це зробити.
– Чому ж ти раніше про це не говорила? Я б все привіз, лиш би тобі добре було.
– Синку, мені стільки довелось пережити, що мені ніякі труднощі не страшні. Те все зовсім неважливо.
Зроби це хоча б для себе… Якщо й ти тут колись опинишся, тобі буде несолодко…Хіба може бути гірша старість, аніж така?