У нашому класі навчалася Роксолана. Всі хлопці завжди насміхалися з неї, називаючи товстою. Бувало, вона мовчала, бувало, починала плакати, або ж бігла доганяти того, хто її образив. Вони від того починали ще більше насміхатися.
“Диви, вона ледь біжить!” – продовжували ті далі. Так було майже завжди.
А потім до нас у клас прийшла новенька дівчинка Світлана. Так-от вона, мабуть, у рази два була товстіша за Роксолану. Тож тепер новенька була об’єктом для насмішок. Хоча у попередній школі з нею всі товаришували, ніхто не знущався та вважали її не гіршою за інших. Але завжди знайдуться ті, кому не терпиться познущатися.
Якось наш однокласник Віталій купив булочку та кинув нею у Світлану зі словами : “Їж, товстуха ти наша”. Вона була здивована його вчинком, а потім повитирала джинси від крихт. Однокласниця нічого не відповіла на цей нерозумний вчинок.
Пізніше в коридорі той же самий однокласник зі всієї сили штовхнув Світлану. Тоді її терпець увірвався: “Геть з розуму зійшов? Ти, окрім мене ще чимось цікавишся? Уроки повчи! А то так і залишишся дурнем!”
Після цього випадку однокласники перестали з неї насміхатися. Але згодом трапилася нова ситуація. На уроці фізкультури учні стрибали через козла. А коли прийшла черга Світлани, під її вагою козел впав. Та дівчина не розгубилася, вона вдала, ніби нічого не трапилося. Однак хлопці продовжували насміхатися.
Тоді Світлана сказала:
– Чого дивитеся? Підіймайте! Теж мені джентльмени!
Хлопці кинулися підіймати козла, а самі не вгавали з насмішками. Потім почалися канікули. За цей час Світлана встигла схуднути, вона підтягнулася, змінила стрижку, стала справжньою красунею.
Коли дівчина прийшла в школу, то ми були просто вражені. Кожен хотів з нею дружити.
Натомість Світлана підійшла до того самого однокласника. Вона посміхнулася так, що на зубах чітко було видно брекети.
– Ну що, допомогти тобі придумати нові насмішки? – мовила вона.
Насправді Світлана завжди була собою. Вона жодного разу не соромилася своєї фігури, а навпаки ішла з гордо піднятою головою і не звертала уваги на насмішки. Ось, що важливо в людях, – впевненість у собі.