Брати Антон та Богдан успадкували від батьків двокімнатну квартиру. Спочатку вони жили гармонійно, поки дружина Антона не завагітніла, що викликало занепокоєння щодо нестачі простору. Богдан запропонував рішення: продати квартиру і розділити гроші на купівлю окремих помешкань. Однак Антон відхилив цю пропозицію, посилаючись на практичні труднощі та зобов’язання утримувати свою сім’ю.
Однак, поява дитини принесла нові виклики для Богдана: постійний плач дитини заважав йому спати та працювати. Розчарований Богдан вирішив реалізувати свій план самостійно. Він переїхав до друга, продав свою частку у квартирі, взяв іпотечний кредит і за два місяці придбав студію.
Антон висловив своє розчарування, вважаючи, що такі дії суперечать принципам братерства. Він нагадав Богдану про їхній різний вибір: Антон вирішив взяти кредит і придбати власну машину, тоді як Богдан вирішив придбати квартиру. Богдан підкреслив, що вони прийняли індивідуальні рішення і повинні нести за них відповідну відповідальність.
Антон спробував перекласти провину на іншого, згадавши, що їхній дідусь, який виявився новим сусідом Богдана, безперервно грає на акордеоні, що заважає дитині спати. Богдан запропонував розв’язувати проблему мирним шляхом, оскільки дитина також може бути причетною до порушення сну. Він підкреслив, що оскільки Антон відхилив його пропозицію, він не може надавати подальшу допомогу.
