Коли Саша повернувся у рідне село, то перше, що він зробив, це відправився на пошуки своєї коханої, він дуже здивувався, коли знайшов її на кухні із люблячим чоловіком та дитиною на руках. Саша її вмовляв, але вона твердила одне, що залишиться жити зі своїм чоловіком. Хоч доля її й не така проста, як здається…
Закохані уже вийшли на пенсію, коли вони нарешті знайшли один одного. Так вони й пронесли своє кохання крізь роки суму, болі та розчарування.
Маргарита народилась третьою і була найменшою сестрою 2 дорослих братів, вони весь час за неї заступались і берегли її. Батько страшенно любив доньку, коли їх сім’я збиралась разом, то дуже було помітно, що між ними вирує лише злагода, любов і розуміння.
Але сімейне щастя тривало не довго, невдовзі померла їх мама. Батько й діти перенесли цю трагедію дуже тяжко, тоді Маргариті виповнилось п’ять років, батько бачив, як дітям не хватає материнської любові, а будинку потрібна була гарна господиня, і приблизно через рік часу у їх сім’ї з’явилась «нова мама».
Дітям було тяжко сприйняти нову жінку, та й вона виявилась злою і зухвалою до дітей, діти почали шукати тепла у вчителів.
Маргарита закінчивши школу, пішла працювати до місцевої ферми. На ній і познайомилась із Сашею, він приділяв увагу дівчині, проводив її додому, приносив квіти, частенько цілував та обіймав її поки ніхто не бачив.
Здавалось, Маргарита на сьомому небі від щастя, але невдовзі вона дізналась, що Сашко йде до армії служити на три роки. Дівчині було дуже сумно від цього, вона гірко плакала і не хотіла відпускати хлопця, хоч Сашко й був сильним хлопцем зі стрижнем, коли сів у поїзд, то заплакав як дитина. Люди коли спостерігали за парою, то лише промовляли« Яке ж щастя, знайти людину яка тебе кохає так, як він її»,« Які ж красиві молоді люди».
Згодом Маргарита почала все рідше отримувати листи від коханого, а якщо й отримувала, то вони були наповнені холодом, але дівчина знала, що він її любить не менше ніж раніше, просто армія забирає усі сили й натхнення. Пройшло близько року, як на шляху Маргарити з’явився новий залицяльник – Михайло.
Мачуха спохватилась, та почала говорити дівчині:« Ти йому не здалась, ти що, не бачила місцевих красунь?! А ще які вони розумні, тобі далеко до них! А Михайло хлопець непоганий, ще трохи подумаєш і в дівках залишишся!»
Такі розмови мачухи й справді переконали дівчину, що вона вже не сумнівалась, що Сашко знайшов собі іншу, і скоро вийшла заміж за Михайла. Хоч і любила дівчина Сашка, і думала про нього весь час, але Михайло був чоловіком хорошим, порядним і люблячим.
Коли Саша повернувся до додому, то це нічого не змінило вже. Хоч вони й страшенно любили досі один одного, та нічого змінити уже не можна було, бо Маргарита твердо сказала, що нікуди від свого чоловіка не піде.
Минали роки, а їх почуття палали. Саша не зраджував своїй дружині й Маргарита була вірною своєму Михайлу, але їх люблячі очі горіли коли вони бачили один одного.
На 56 році життя Сашко похоронив свою дружину, село почало пліткувати, що скоро Маргарита теж покине свого хворого чоловіка й піде жити до Сашка, але помилялись. Коли Маргарита похоронила свого чоловіка, то й близько із Сашком нічого уже не мала.
Коли двом виповнилось по 60 років, то Маргарита із Сашком нарешті зійшлись і почали жити, разом. Вони наче як тоді, коли були ще молоді, не могли насолодитись один одним, цілували весь час один одного, обіймали, а діти наче знали все, і дуже раділи за старих.